Україна в міжнародному просторі: реалії та перспективи
Автор: Анна Івончик, студентка КПНУ ім. І.Огієнка

Про ймовірні сценарії взаємовідносин між Україною та США,  співпрацю з Європейським Союзом, нову українську стратегію щодо Великобританії та  економічні взаємодії  з провідними азійськими країнами в інтерв’ю з кандидатом політичних наук, доцентом Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Світланою Вікторівною Андрущенко.

Значна частина Ваших наукових публікацій  за попередні роки присвячена ролі України в міжнародному просторі. (Зокрема, такі як «Україна в сучасному геополітичному середовищі», «Україна на зламі сучасних міжнародних процесів» та ін.). Як, на Вашу думку, можна коротко охарактеризувати значення України в міжнародному просторі сьогодні?

– Насправді, я так думаю, що значення України в міжнародному просторі завжди залишається константою. Тут найголовнішим напевне є те, що називається геополітикою, її розташування, інтереси більш потужних акторів. І сьогодні, як то не дивно, але українське питання є одним із важливих і в європейській політиці, і в євроазійській політиці – взагалі в світовій політиці через декілька аспектів, кейсів функціонування міжнародного права. Це відомі речі пов’язані з анексією Криму та з окупацією частини території України. Ці події відбуваються в Європі, ставлять питання порядку денного європейської безпеки, до того ж в широкому контексті українського питання.  Не лише через військові дії та інтереси зовнішніх акторів таких як Російська Федерація, Європейський Союз, Сполучені Штати, ті самі Китай та Туреччину, а більше через сьогоднішні  внутрішні перетворення всередині країни. Наскільки Україна, як таке певне модне слово «кейс», сьогодні може демонструвати ефективні механізми вирішення цих проблем внутрішньої трансформації, внутрішнього успішного реформування в інтересах самої країни, а не тих  зовнішніх акторів.

Ви згадували мою роботу «Україна в сучасному геополітичному середовищі» 2005 року. Із того моменту ми все ще говоримо тими ж категоріями Україна «на межі», «перетині» інтересів тих самих «великих ключових акторів». Попередньо я згадала, що коло інтересів й акторів трошки розширилося Китаєм, Туреччиною зі своїми інтересами в тому числі. Але я би зробила акцент на тому, що навіть, Україна та українське питання як кейс внутрішніх трансформацій всередині самої країни, пошук ефективних механізмів й встановлення реально дієвої моделі вирішення внутрішньополітичних проблем, які би могли екстраполюватися на ефективне вирішення зовнішньополітичних питань – це на сьогодні більш пріоритетне завдання в міжнародному просторі в цілому. Як ми зрозуміли,  навіть  через останні тренди (вплив пандемії – прим. авт.), з’являється низка ризиків не лише військово-політичної безпеки, а українське питання ускладняється тим, що поряд з традиційними ризиками й загрозами  військово-політичного плану Україна ще має перед собою низку додаткових, внутрішніх трансформацій: вирішення глобальних проблем пандемії, утримання економіки в умовах наростаючих кризових світових економічних процесів й т. д.  

Загальновідомо, що для України є важливим стратегічне партнерство з США. Однак, сучасна внутрішньополітична ситуація в штатах досить гостра, зважаючи на майбутні вибори та протести після смерті Джорджа Флойда. Як ці та інші події можуть позначитись на співпраці між Україною та США? Адже, як відомо, Україна була вже втягнута в передвиборче протистояння в Америці через скандал з «плівками Деркача».  

– Спробую бути стислою. Для України сьогодні є одне найважливіше завдання – не виступати суб’єктом внутрішньополітичного протистояння в Сполучених Штатах Америки. Реально, питання Ви починали з того, що це один із наших важливих стратегічних партнерів. Враховуючи той факт, що все таки нашим зовнішньополітичним завданням номер один є стримування агресії, взагалі протистояння політиці Росії щодо мінімізації  моделі розвитку України як сталої, успішної країни. І, взагалі, все це комплексно – боротьба проти України в контексті втягування в свою сферу впливу (сферу впливу Російської Федерації – прим. авт.). Тому найголовнішим завданням є не стати суб’єктом, а ми розуміємо, що така країна як Російська Федерація можливо буде однією із найактивніших, яка би прагнула, перетворити нас на такий об’єкт внутрішньополітичної боротьби в Сполучених Штатах. До речі, приклад того як нас втягували, це попередні вибори Трамп vs Клінтон, коли Україна не досить логічно вибудовувала свою політику щодо Сполучених Штатів. Всі помилки мають бути враховані. Тому максимально нейтральна позиція, розуміючи, що все одно Україна залишатиметься важливим актором для зовнішньої політики США на європейському, ширше євроазійському просторі.

Це важлива країна для нашої позиції, для вирішення наших інших важливих пріоритетних питань сьогодні, тому, я думаю, що «не втягнутися» – це є найголовнішим завданням, а всі інші спроби (і «плівок Деркача» й так далі – прим. авт.), які будуть намагатися нас активізувати у внутрішньополітичній передвиборчій боротьбі мені будуть здаватися антиукраїнськими.

Не менш вагомою темою для України є співробітництво з Європейським Союзом. Зокрема, Україна була учасником  відеоконференції глав МЗС Євросоюзу й Східного партнерства, яку було заплановано на 18 червня та яка відбулася на заміну саміту «Східного партнерства». Які результати даної зустрічі для України? Як можна інтенсифікувати співпрацю між Україною та ЄС окрім подібного типу зустрічей?

– ЄС залишається нашим пріоритетним зовнішньополітичним партнером. І, навіть, не зовнішньополітичним, а все-таки буду підкреслювати, що наша євроінтеграція, євроатлантична інтеграція має залишатися основою наших внутрішніх трансформацій.

Тому, повертаючись  до першого питання, мені би хотілось, щоби всі сили в Україні  усвідомлювали й на практичному рівні, що наші внутрішні  трансформації є важливою основою для успішної реалізації зовнішньої політики в тому, що є очікування від наших партнерів таких трансформацій. Саме тому сам формат нашої взаємодії із Європейським Союзом є значно ширшим і, особливо, враховуючи, активізацію уваги до Європейського Союзу з призначенням нового віце-прем’єра, актуалізацією декількох важливих для неї напрямків.

Зокрема, Ольга Стефанішина зазначала про перегляд й посилення угоди. Власне, в цьому є сила угоди про асоціацію ЄС. Це перегляд, можливо посилення і адаптація вже досягнутих певних рівнів Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом — і це буде, певно, нашими пріоритетом на сьогодні.

Стосовно «Східного партнерства» є деякий скептицизм щодо того наскільки зустріч, що відбулася, може бути ефективною. Але ми маємо розуміти, що будь які формати, які нас будуть  наближати  до Європейського Союзу навіть не з точки зору на те, що мета  має бути вступ до Європейського Союзу, а на те, на скільки ми відповідатимемо цим критеріям (модель динаміки відкритого розвитку, боротьба із корупцією, моделі запровадження ведення бізнесу, експортного потенціалу тощо – прим. авт.), скільки нам дає сам шлях до реалізації Угоди про асоціацію євроінтеграційної політики. Не скільки мета стати членом, скільки сам шлях запровадження цих принципів, функціонування суспільства, економіки і так далі. Тому Східне партнерство може бути для нас важливим в контексті галузевих  можливостей, потенціалу в тих сферах, секторах, але його специфіка власне є в тому, щоб  самі країни партнерства ініціювали можливі напрямки, проекти, програми співпраці, які б були актуальними для Європейського Союзу. Тому для України важливо знайти свою нішу в якій би вона могла бути таким ініціатором. Таким чином, дати якийсь імпульс активізації цього партнерства. Адже,  станом на сьогодні, навряд чи, ми можемо говорити про якісь успішні, ті відчутні результати, які б нас дещо наближали на рівнях транскордонного співробітництва, в енергетичній співпраці. Не відхід від цих принципів взаємодії – це має бути сьогодні головними нашими рушіями.

Важливою частиною української зовнішньої політики є співробітництво з Німеччиною та Францією. Кожна з цих держав не лише впливовий геополітичний гравець, а й учасник переговорів щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Яку стратегію варто обрати Україні для взаємодії та розвитку свого позитивного іміджу в цих країнах?

– Питання декількорівневе. Роль і місце Німеччини для України в цілому –  рівень раз. Участь цих країн в контексті нашого важливого пріоритету врегулювання ситуації на Донбасі – два. Ну, і  три –  наш позитивний імідж в цих країнах.  Всі вони, звісно, взаємопов’язані, тому, що позитивний імідж — це побудова наших якихось конструктивних відносин з Німеччиною і з Францією. Певно, що основними інтересами і Франції і Німеччини щодо України є інвестиційний клімат, можливості співпраці, знов-таки успішність самого проекту України в контексті Європейської політики. Адже, Німеччина і Франція – це, з одного боку конкуренти, а  з іншого, лідери загальноєвропейського інтеграційного процесу. Для них обох цікавими  можуть бути  трансформації в Україні як успішність європейського проекту, з одного боку. З іншого боку, фактор Росії для обох цих країн  є важливим. Для даних країн вагомим є й врегулювання ситуації на Донбасі, як підсилення їх лідерського потенціалу. Знов-таки, наскільки ці країни готові нас підтримувати в контексті мінімізації впливу Росії? Ми розуміємо, що Росія є дещо потужніша в плані впливу на Німеччину та Францію ніж Україна. Тому питання не є таким, щоб я одразу за п’ять хвилин Вам дала якийсь сценарій наскільки і що конкретно можна робити. Багато, насправді, вже робиться в цьому контексті.

І повертаючись до першої відповіді, щодо того чи зможе Україна бути успішним проектом трансформації. Це залежить від позитивного іміджу в цих країнах: наскільки ми будемо послідовними в дотриманні  та реалізації партнерства про яке ми постійно наголошуємо, створенні можливостей партнерства в більш широкому порядку денному для цих країн (для Франції, для Німеччини, на африканському континенті, в Східній Європі – прим. авт.), настільки й буде рівень позитивного сприйняття в цих країнах.

Наскільки це може бути успішним в контексті врегулювання ситуації на Донбасі, то це наскільки ми можемо переконати, що Росія навряд чи  демонструватиме  якісь позитивні тренди в контексті  вирішення ситуації на Донбасі в інтересах України.

Чи варто розглядати ймовірне призначення Вадима Пристайка послом в Великобританії як спробу України  налагодити  двосторонню співпрацю з Сполученим Королівством?

– Можливо, так опосередковано я б не розглядала, чи призначили Вадима Пристайка чи ні. Двостороння співпраця України з Великобританією – це наш один з пріоритетних напрямків тому, що Великобританія один з послідовних партнерів підтримки наших військових спроможностей,  взаємодії  в плані протистояння Російській Федерації в контексті реалізації їх політики щодо дій на Сході України і щодо України в цілому.  Сполучене Королівство – це доволі послідовний актор. Тому призначення будь-якого сильного дипломата, яким вважається Вадим Пристайко, має лише посилювати позиції України, враховуючи, що після Brexit  Великобританія все більше звертатиме увагу на таких партнерів як Україна в контексті «Global Britain», своєї стратегії Великобританії щодо Східної Європи, щодо Північно-Східної Європи, а це такий  традиційний, відомий вектор Великобританії. Тому будь-який сильний дипломат буде послідовно продовжувати тенденцію, щоби не втрачати стратегічний  рівень партнерства із Сполученим Королівством.

Якою, на Вашу думку, має бути зовнішня політика щодо провідних держав Азії (Китаю, Японії, Південної Кореї)?

– Всі ці країни абсолютно різні і політика щодо них має бути різною, виходячи з аналізу інтересів цих країн щодо України, того, що Україна може пропонувати цим країнам на різних рівнях. Звісно, що в першу чергу виходять на порядок денний створення можливостей для торгівельно-економічної співпраці, інвестиційних проектів, пошуку якихось спільних взаємодій на міжнародній арені в контексті більше економічного співробітництва. Якщо говорити про певні  політичні аспекти, то  кожна з цих країн (Китай, Японія, Південна Корея – прим. авт.) – це окремий напрямок для аналізу. Якщо ж їх узагальнити, то пріоритетом, напевно, мають бути економічні вигоди від співпраці.

Які основні завдання має ставити перед собою українська держава щоб підвищити свій міжнародний авторитет та вплив у майбутньому?

– В першу чергу, для позитивного іміджу  на міжнародній арені, враховуючи всі  наслідки, які нам продемонструвала пандемія, нам важливо показати успішність внутрішньої модернізації  і успішність того, наскільки на сьогодні існує достатньо ефективних механізмів, щоб вирішити ті глобальні проблеми і підтримувати економіку в складних економічних умовах, наскільки ми  реально не демонструємо сьогодні класичний популістичний режим. Тому основними завданнями сьогодні для підвищення міжнародного авторитету є послідовність зовнішньополітичних дій та поширення в світі не традиційних коливань в нашій так званій «біполярності», яка в  нас до певної міри штучно створена, а зацікавленість в широкій співпраці для ефективного розвитку України.

Популярні публікації