The New York Times: нова колонка Джо Байдена

Варто зауважити, що США – найпотужніший гравець на міжнародній арені й допомога Києву зі сторони Вашингтону є вкрай важливою.

Почнемо з того, що військова авантюра Кремля в Україні попередньо створювала більше потенційних бенефітів для Вашингтону, ніж втрат – це й формувало увесь довоєнний дискурс американців. Фактичне блокування надання Україні важкої зброї до початку війни від окремих союзних нам країн-членів НАТО зі сторони США й постійні нагадування про те, що не буде робити Білий дім у протистоянні з Росією виглядали як спроба «запросити» Москву до «пекла», яке виснажить ресурси Кремля й на певний час відіб’є бажання займатись геополітикою по-російськи.

На жаль, роль згаданого «пекла» відводилась Україні, але не з точки зору держави, яка зможе захистити свій суверенітет, а в контексті повторення радянської версії Афганістану. Як наслідок, ми отримували озброєння виключно для ведення партизанської війни (навіть в цьому компоненті українські військові продемонстрували, що можуть витиснути максимум з мінімальних ресурсів), в американських медіа регулярно відбувалися «випадкові» зливи американських спецслужб щодо того, скільки днів вистоїть Україна. Варіанти були різні, але всі вони виявилися абсолютно помилковими з точки зору претензії на фахове прогнозування. Разом з тим, відчайдушний та дуже професійний опір наших сил оборони дещо трансформував сценарій, але точно не вплинув на стратегічний результат цієї партії для США.

Поступове знищення російського фактора на рівні ЄС (хоча в Берліні та Парижі намагаються триматися своєї лінії до останнього), послаблення позицій Москви на енергетичному ринку Європи (американські компанії суттєво збільшили постачання своїх енергоресурсів ще за декілька місяців до початку війни) й справедливе формування образу Москви в ролі світової загрози дозволило Вашингтону досягнути тактичних цілей з конкретною стратегічною перспективою.

Безперечно, боротьба українців за свою свободу змусила увесь західний світ, в якому США виступають в ролі авангарду, перейти до реальної допомоги Києву в контексті нових озброєнь та економічної підтримки. Але дилема полягає в тому, що наявний порядок денний свідчить про те, що колективний Захід не хоче допустити просідання України в нових умовах, але не готовий реально йти шляхом воєнного розгрому Росії через надання максимальної лінійки озброєнь. Це відстежувалось як на рівні публічних дискусій, так і в площині реальних кроків. Членство в ЄС – це не про післявоєнний період (почекайте 10-15 років). Це спроба нав’язати Україні боснійський або в кращому випадку турецький сценарій євроінтеграції без інтеграції. Каламбур, але що ж поробиш. В унісон з цим відбувається зміна дискурсу в середині США – від «необхідності перемогти Росію» контекст зміщується в площину «складних компромісів».  

The New York Times – авторитетне американське видання, яке справедливо вважають рупором демократів й будь які інформаційні операції цього ресурсу мають визначальний вплив для формування політичного дискурсу в середині США. Декілька тижнів тому вказане видання випустили редакційний матеріал, який, якщо коротко, містив дві ключові тези – українці молодці, але вони повинні піти на «важкий компроміс», бо ми не готові / не хочемо їх підтримувати далі.

В продовження цього матеріалу, який безперечно отримав негативний резонанс в Україні, на шпальтах цього ж таки видання вийшла авторська колонка очільника Білого дому Джо Байдена «President Biden: What America Will and Will Not Do in Ukraine». Фраза Will Not Do in Ukraine – це вже негативний для нас меседж, не враховуючи навіть зміст, бо 70% читачів зроблять певні висновки без перегляду самого тексту.

Далі пропоную розібрати ключові меседжі цієї статті:

«Ми не заохочуємо Україну завдавати ударів по об’єктах за її межами й не будемо надавати їй засоби для таких ударів. Ми не хочемо затягувати війну лише для того, щоб завдати болю Росії».

Найбільш негативний посил з усього матеріалу. Ми спостерігаємо, на жаль, негативну тенденцію в контексті того, що нам не готові давати далекобійні ракетні системи різного базування, які можуть вражати цілі на дистанції в декілька сотень кілометрів. По факту мова йде про оборонну зброю, яка може використовуватись в діапазоні 50-70 кілометрів – це також важливо в контексті лінії фронту, але робить українські позиції уразливими з території РФ, на що нам буде відповідати вкрай важко.

«Водночас моїм принципом лишається «нічого про Україну без України», як і було весь час упродовж цієї кризи. Я не буду тиснути на український уряд – ані приватно, ані публічно – щоб він пішов на будь-які територіальні поступки. Це було б неправильно і суперечило б усталеним принципам».

Заклик сам по собі раціональний та правильний з точки зору формування в американському суспільстві відношення до України як до партнера й цілком самостійного гравця. Разом з тим, деякі конкретні кроки Білого дому засвідчують протилежне – затягування процесу передачі зброї та формат скорочення українського запиту щодо окремих одиниць цих озброєнь – це якраз таки чіткий крок для того, щоб спробувати «затиснути» офіційний Київ.

«Мета Америки проста: ми хочемо бачити демократичну, незалежну, суверенну та процвітаючу Україну, здатну стримувати та захищатися від подальшої агресії».

Стратегічна ціль Вашингтону – не дозволити Росії проковтнути Україну. Вони зацікавлені у тому, виходячи з реалій військових дій, щоб Україна змогла втримати свій суверенітет – це позитивний сигнал.

«Як і казав президент України Володимир Зеленський, урешті-решт ця війна «остаточно завершиться лише дипломатичним шляхом». Але будь-які переговори відображають розклад сил, досягнутий на полі бою. Тож ми швидко почали постачати Україні значну кількість озброєння та боєприпасів, щоб вона могла битися, а військові успіхи забезпечували для неї сильнішу позицію за столом переговорів.

Це доволі лукава заява, тому що процес постачання зброї суттєво затягувався, в тому числі особисто президентом Байденом. Важливий підтекст заяви полягає у тому, що США де-факто підтримують мирні переговори, але вони готові піти на компроміс шляхом України. До прикладу погодитися на окупацію нових територій Луганської та Донецької областей, що не відповідає нашим інтересам.

«Ми продовжимо співпрацювати з нашими союзниками та партнерами щодо запровадження санкцій проти РФ – найжорсткіших із будь-коли запроваджених проти великої економіки. Ми також допоможемо нашим європейським союзникам і не тільки їм зменшити залежність від російського викопного палива (включаючи нафту й газ) та прискорити перехід світу до майбутнього, заснованого на чистій енергії».

Санкції проти Росії та витіснення Москви з ринків ЄС – це стратегічне завдання Вашингтону, яке робить україно-російську війну вигідною для них в більшості аспектів. США зміцнюють власні позиції на енергетичному ринку Європу з кінця минулого року й така тенденція буде тільки збільшуватись. До того, безпекові загрози актуалізували та посилили фактор НАТО, де США грають системоутворюючу роль. Членство Фінляндії та Швеції – це надважливий крок для зміцнення американських позицій на континенті.

Популярні публікації