Стратегеми публічного управління у контексті виходу з цивілізаційного зсуву
Автор: Володимир Бех, Доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.

Не зважаючи на COVID-19 і  локдауни  керівництво держав та органів місцевого самоврядування має непокоїти відсутність розуміння смислу і наслідків процесів глобалізації/локалізації і інформатизації, що фактично знищили їх вплив на суспільство. Інтернет остаточно нівелював державну ідеологію. Тим самим суспільна атмосфера  набула стану збурення і хаосу. Усі  заговорили про настання часу суспільства абсурду.

Приватні інформаційні мережі фактично стали  параметрами управління  присутністю політика у суспільно-політичному житті країни і світу. Про це яскраво свідчить, наприклад,  їх вплив на авторитет і присутність у світовій політиці екс-президента США Дональда  Трампа або народного депутата О.Дубинського.

У такій ситуації публічному менеджменту саме час звернутися до філософів і науковців, оскільки цивілізаційний зсув швидко спрямовує соціальний розвиток планетарного світу у невідомому напрямі. Для його підкорення менеджменту важливо оволодіти  якісно новими смислами і, відповідно, обрати  іншу ідеологію поведінки. Це важливо, як для  пересічної людини, так і для політиків і держслужбовців різного рангу.

Про важливість філософії для розбудови державності свідчить той факт, що у 1960-70 рр. канцлер В. Шмідт ініціював для підтримки національних реформ проведення філософських конференцій на державному рівні, ініціювалась підтримка безкоштовних публікацій з актуальних проблем філософії і гуманітарних наук. Справа у тому, що філософія здатна формалізувати смислову картину, а науковці  – запропонувати моделі і алгоритми вирішення нагальних проблем і тим самим сприяти виходу з кризи.

Філософи і методологи від науки ще півстоліття назад в один голос, заговорили про перехід у дослідницькій роботі до цивілізаційного підходу. Тим самим вони позначили, що завершується життєвий цикл індустріальної цивілізації з притаманним їй ідеологією технократизму і час робити відповідні висновки і готуватися до зародження  інформаційної доби, що не наслідує принципи організації  існуючого життєустрою світової спільноти і  алгоритми управління суспільними відносинами, побудованими за технократичними лекалами.

Порада публічному менеджменту звернутись до філософії і змінити  семантичні фільтри наукового пошуку вирішення проблем соціального розвитку – це  принципова пропозиція, оскільки: по-перше, соціальна еволюція предстане у іншому вимірі; по-друге – сучасні соціальні системи, наприклад, ТНК  набули такого масштабу і  функціоналу, що їх слід аналізувати через призму цілісності, як  функціональні структури, що перебувають у полевій формі життя; по-третє, на основі нових методологічних ідеологем, здобуті знання мають вивести політиків на смислове розуміння явища цивілізації, як природного виду життєустрою планетарної спільноти, тобто, на  закономірності зародження, зростання, зрілості і занепаду індустріальної цивілізації; по-четверте, на основі здобутого знання, політикам і  державному менеджменту можна, нарешті, приступити до проектування  нових форми  цивілізаційного буття світової спільноти.

Вкрай важлива обставина полягає у тому, що  принципи і форми життєустрою нової доби принципово не випливають з індустріальної цивілізації. Це принципова обставина яку нині не можуть осягнути сучасні органи публічного управління. Тому їх надмірна активність усе контролювати завдає шкоди, оскільки пролонгує буття цивілізації, що сходить з планетарної арени.

Логічно, що виникає питання про те, на які саме елементи нового світоустрою слід звернути політикам і державним службовцям, особливо національного і міжнародного масштабу?

Відповідь слід знайти у результатах аналізу життєвого циклу індустріальної цивілізації. Системний аналіз даного явища доводить, що провідними чинниками тут є: з одного боку,  фундаментальна наука як підстава зміни змісту НТП, що нині виводить нас на  шостий технологічний уклад з фантомами сьомого технологічного укладу, а з іншого – зовнішні  умови, що реалізуються у вигляді  світогляду чергового  етапу цивілізаційного розвитку  і відповідної ідеології поведінки суб’єкта культурно-історичного процесу.  

Загальна картина життєвого циклу індустріальної цивілізації виглядає наступним чином (Див.: Рис.1.):

Рис. 1. Життєвий цикл систем індустріальної цивілізації

Як було вище зазначено першоджерелами руху думок і руху особистості до позитивного сприйняття майбуття є її оновлений світогляд у духовному плані, а у практичній площині – ідеологія.

 Для орієнтації теоретичної думки подаємо динаміку саморозгортання світогляду у просторі індустріальної доби. Світогляд доби має потужний вплив на поведінку людини, оскільки він створює власний образ соціальних явищ.  Саме він вписує або не вписує людину в наукову картину світу. Тож людина або відчуває себе адекватною «духу своєї епохи» і тому сповнена оптимізму і дієвості, або, навпаки, не бачить себе в цілісній картині життя, тому нею опановує страх за себе і рідних. Як наслідок їй «світ стає не милим», і вона починає бунтувати в суспільстві або схиляється до самогубства.

На етапі зародження посилився світогляд, у центрі якого була людина. Цьому сприяло два чинника. Один – у формі руху Реформації, обмежував вплив релігійного чинника, а другий – у формі руху Відродження, відновив у свідомості епохи ідеал людини, що панував за часів Античності. Відбулось повернення уваги суспільства до ідеалу пересічної людини, яка з небес спустилася на землю і стала в центрі уваги педагогів у сфері освіти і митців культури. Постановка людини в центр уваги спільноти переформатовала усі соціальні процеси, оскільки вони тепер повинні були «зациклитись» на сприянні розвитку особистості.

На етапі зростання позитивний настрій спільноті задали гуманісти, що теоретично почали «пестити» людину як природного носія добра і високої моралі. Моралісти унормували поведінку людини в суспільстві. Суспільна мораль почала відігравати роль потужного регулятора в тогочасному суспільстві, заснованому на машинному виробництва і ринкових відносинах. Воно, суспільство, поступово почало розбудовувати морфологію і функціонал індустріальної освіти під власні потреби. Процес становлення такої соціальної системи розтягнувся майже на два довгих століття. Тут особливо важливо звернути увагу на роль становлення нової моралі, на саморозгортання соціальної системи індустріальної освіти, оскільки саме її поява свідчить про те, що етап зародження переходить у нову вищу фазу – зростання.

На основі проведеного аналізу ми  дійшли до  висновку, що світогляд європейської спільноти за часів індустріальної цивілізації пройшов низку перетворень змісту і форм буття, оскільки: на етапі зародження – він мав релігійно-державну форму, на етапі гуманітарного зростання (становлення) він розпорошився на декілька форм, провідними з яких виявилися лібералізм і марксизм, що перебували у вкрай негативному сприйнятті одне одного; тому закономірно, що на етапі зрілості вони «зійшлися» у  мілітаризму, що спровокувало революцію і дві світові війни, на етапі занепаду панування отримав песимістичний нігілізм і крайній цинізм. Трансформація світогляду впродовж індустріальної доби подана в наступній таблиці (Див.: Табл. 1.).

Табл. 1.

Динаміка трансформації світогляду в горизонті індустріальної доби

ЕТАП/ ЧИННИК

ЗАРОДЖЕННЯ

ЗРОСТАННЯ

ЗРІЛІСТЬ

ЗАНЕПАД

Часовий вимір (роки)

XVI ст. – XVII ст.

кінець ХVІІ ст. – кінець ХІХ ст.

кінець XIX ст. – 70 роки ХХ ст.

70 роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.

Світогляд

антропоцентризм

гуманізм

мілітаризм

цинізм і нігілізм

Динаміка розвитку ідеології в просторі індустріальної цивілізації для нас важлива з того погляду, що це принцип практики управління і поведінки людини в соціальному просторі. Виявляється, що на етапі породження панувала релігійно-державна її форма, що мала стихійне походження, не носила формалізованого характеру ідеологеми і ініціювалась з надр релігійної свідомості і теологічної філософії, що культивувала матрицю релігійних цінностей. Держава при цьому брала участь в управлінні поведінкою людини на других ролях і за допомогою насилля.

На етапі зростання, що зайняв період з кінця ХVІІ до кінця ХІХ ст., ідеологія отримала теоретичне обґрунтування і знайшлися соціальні рухи, найпотужнішими з яких були лібералізм і марксизм, що сформували дві ідеологічно протилежні соціальні системи: капіталістичну і соціалістичну з відповідними системами освіти, ідеалами людини і кінцевими цілями класової боротьби.

На етапі зрілості ідеологія вивела соціальні системи в площину технократизму, що сталося внаслідок перебільшення ролі науки і раціональності в нашому житті, і тим самим були блоковані усі інші джерела продукування ідей, мається на увазі – джерела мистецтва, театру, кіно,  народного мелосу, релігії і т. ін. Раціональне звело нанівець ірраціональне.

При цьому мав рацію Е. Тоффлер, який заявляв, що «кожна цивілізація розвиває власну «суперідеологію», на основі якої формує принципи поведінки суб’єкта культурно-історичного процесу в усіх сферах його життєустрою»[2. С.310]. Вона з’явилась на етапі зрілості індустріальної цивілізації. Її, держави, соціально-психологічна переоцінка і надлишкова організаційна активність використання завели планетарну систему і її підсистеми, наприклад, філософію, культуру, освіту, зрештою, соціальний менеджмент у глухий кут.

На етапі занепаду ідеологія крутого раціоналізму, що потрапила у вкрай важке становище, прорвалася в горизонт мультикультуралізму, оскільки на теренах різних континентів виникли потужні міграційні рухи населення. Вони природним шляхом поставили питання про нові кроскультурні соціальні структури в науці і освіті.  Саме на цьому етапі відбувся потужний зсув у сфері ідеології. На нього звернув нашу увагу Луї Альтюссер: «Фактично, сьогодні в ролі панівного державного ідеологічного апарату Церкву замінила Школа. Як колись Церква, так тепер Школа становить пару з Сім’єю»[1].

Такий поворот у сприйнятті освіти в горизонті ідеології змушує нас більш уважно поставитись, з одного боку, до феномена ідеології загалом на етапі переходу до інформаційної цивілізації, як регулятора поведінки пересічної людини і локальних спільнот, а з іншого – переоцінити її роль в управлінні породженням і формуванням Світового суспільства знань.

Динаміку зміни панівної ідеології в просторі індустріальної доби можна подати в наступному вигляді (Див.: Табл. 2).

Табл. 2

Динаміка трансформації ідеології  в горизонті індустріальної доби

ЕТАП/ ЧИННИК

ЗАРОДЖЕННЯ

ЗРОСТАННЯ

ЗРІЛІСТЬ

ЗАНЕПАД

Часовий вимір (роки)

XVI ст. – XVII ст.

кінець ХVІІ ст. – кінець ХІХ ст.

кінець XIX ст. – 70 роки ХХ ст.

70 роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.

Ідеологія

Релігійно – державна

Лібералізм,

марксизм/ соціалізм

Технократизм

Мульти-культуралізм

Річ у тім, що породження інформаційної цивілізації відбувається зовсім в інших умовах, ніж це відбувалось при народженні індустріальної цивілізації. Нині планетарна спільнота перебуває на значно вищому ступені зрілості соціальної науки і сформованому планетарному світогляді, маємо на увазі поширений космополітизм. Хоча соціальні науки, як до речі і сучасне природознавство, залишаються на другорядних ролях, поступаючись військовим і технічним наукам, що продовжують працювати на збройне протистояння США і Росії, США і Китаю, США і Північної Кореї, США і ЄС, Росії і ЄС.

На завершення даної розвідки цілком слушно було б подати наше бачення про те, який вид світогляду народжується під час сходження  індустріальної і народження інформаційної цивілізації. Наша відповідь – екогуманізм, що нині супроводжується посиленням ідеології сталого розвитку. На етапі становлення інформаційної доби, ми прогнозуємо, що провідний світогляд Планетарної особистості набуде холістичного характеру, тобто, цілісності, а прогресувати  буде ідеологема системної поведінки, як пересічної людини, так і  колективного суб’єкта, будь-то корпорація, держава або співдружність країн.

Література

  1. АльтюссерЛ. Ідеологія та державні ідеологічні апарати. Спільне. № 3: Політика освіти.  URL: / https://commons.com.ua/uk/ideologiya-ta-derzhavni-ideologichni-aparati/
  2. Тоффлер Е. Третя Хвиля /з англ. пер. А. Євса. Київ : Вид. дім «Всесвіт», 2000. 480 с.
Популярні публікації