Саміт Україна – ЄС: постфактум

З запізненням, але все-таки поділюсь враженнями від саміту Україна – ЄС та думками про реальні розклади України на міжнародній арені.

Не сприймаю нумерологію або щось подібне, але 13 липня стало дійсно скандальною датою в сучасній історії партнерства України з Європейським Союзом. Учасники саміту не домовились про спільну заяву, хоча “суперечливі” частини тексту прописані в Угоді про асоціацію і, виходячи з об’єктивних реалій, не мали викликати жодного осуду. Особисто у мене залишається відкритим питання щодо реальної причини конфузу. Якщо ставлення Нідерландів завжди залишається складним по відношенню до партнерства з Україною, то Німеччина і Франція визначили доволі жорстку позицію у цьому питанні, що змушує задуматись зважаючи на системоутворюючу роль цих країн у архітектоніці ЄС та участі в Мінському процесі.

На мою думку, причини доцільно шукати не тільки в загрозливих масштабах української корупції та відсутності повноцінного реформування країни, хоча це дійсно важливий аспект, а в розрізі геополітичних інтересів США. Петро Порошенко виступив з прямою критикою представників ЄС щодо своєрідного блокування інтеграційних пріоритетів України, що було визначено багатьма експертами ризикованим кроком. Визначені дії  можуть виходити з бажання Києва домогтися підписання дорожньої карти інтеграції до ЄС, як запоруки збереження політичного капіталу президентом. Доцільно також розглянути скоординовану позицію в конфігурації “Україна – США” спрямовану на додатковий канал тиску на Меркель та Макрона.

Не зважаючи на те, що зарано давати оцінки діям Курта Волкера та реальній позиції адміністрації Трампа по Україні, не можливо не погодитись з активізацію США у переговорному процесі. Від себе особисто визначу на необхідності проведення збалансованої геополітичної стратегії. Політико-економічна співпраця з ЄС – є пріоритетним вектором міжнародної співпраці, але уряд повинен реагувати на умовне постачання газових турбін Siemens до окупованого Криму чи переговорах Німеччини про реалізацію проекту “Північний потік – 2” в обхід України.

В черговий раз стає зрозумілим повна безперспективність Мінських домовленостей, що можна підтвердити з результатів сьогоднішнього виступу Захарченка, який висловив ініціативу створення нового проекту – Малоросії. На Сході України може відбутись консервація конфлікту з утворенням ще одного квазідержавного утворення на зразок ПМР чи РА. Така кон’юктуру змушує зміцнювати обороноздатність країни та домогтись консолідованої підтримки США та ЄС.

Автор: Гнидюк О.

 

Популярні публікації