Розвінчуємо міфи співпраці України з МВФ: у чому нас обманює влада?
Антон Найчук, директор Фонду громадської дипломатії

Тема взаємодії України з МВФ залишає без відповідей надзвичайно багато питань. Невизначеність починається вже на етапі узгодження умови нашої співпраці. Чому? Та тому, що ніхто в Офісі президента або Кабінеті міністрів не дасть вам повноцінний документ, в якому сторонами будуть виступати Україна та МВФ, а предметом договору стане розмір траншу, який нам зобов’язується виплатити міжнародний кредитор в обмін на виконання необхідних умов. По суті, домовленості найвищого міжнародного характеру тримаються на чесному слові або влада приховує щось від уваги  громадськості?

За час карантину ми чули дуже багато заяв від перших посадових осіб, опозиційних політиків, лідерів громадської думки, експертів різноманітних фінансових структур і, чесно кажучи, інформаційний простір перетворилося в хаотичний набір сумнівних висновків, сміливих припущень, маніпуляційних тез та радикальних закликів. Розібратися в цьому нескінченному потоці інформації неймовірно складно. Опоненти взаємодії з МВФ закликають владу реструктуризувати борги, більш «гарячі голови» бачать необхідність в оголошенні дефолту. Прихильники «дружби» з міжнародними кредиторами називають неприпустимим припинення взаємодії. На їхню думку, дефолт – це кінець нашої державності і крах економіки, а реструктуризація – шлях в нікуди й втрата авторитету на ринку міжнародних запозичень. Більшість представників влади, не бачать інших можливостей перекрити дефіцит бюджету після пандемії крім кредиту МВФ й в прискореному темпі виконують всі умови кредиторів, іноді навіть в обхід українського законодавства. На цьому тлі «експертної анархії» відбуваються зміни профільних міністрів й натужні спроби розробити програми виходу з кризи під акомпанемент «львівського хлопця з донецьким стрижнем» Дениса Шмигаля, який поки що демонструє найбільші успіхи тільки в порятунок активів Рината Ахметова. Хто правий, хто винен в цій вірусної дискусії не так просто розібратися, але ми спробуємо дати об’єктивну оцінку нескінченним суперечкам.

Швидкі гроші партнерів в обмін на землю і банки: міф чи реальність?

Президент й численний пул прихильників МВФ, який вже давно ознаменували словом «соросята» весь цей час переконували громадськість і депутатів в тому, що, як тільки будуть проголосовані закони про відкриття ринку землі та банківську систему, МВФ виділить нам життєво необхідні гроші. В оточенні Володимира Зеленського так хотіли протягнути ці закони, що в першому випадку з  відкриттям ринку землі не погребували ситуативним союзом з «Європейською солідарністю», а в другому – коли закон по банкам був завалений рекордною кількістю правок – вирішили піти на безпрецедентну зміну регламенту під один закон, заручившись підтримкою депутатської групи Сергія Льовочкіна в «Опозиційною платформі за життя». У теорії, почали виднітися рятівні промені в кінці тунелю й аромат доступних грошей, на практиці, отримали величезну платіжку за світло й запах різкого переляку.

На перший погляд без референдуму іноземцям землю купувати не можна, але банки з іноземним капіталом можуть спокійно брати її в заставу від українських громадян й потім передавати її через аукціон «правильним людям». Хоча закон й без цього вимагає істотних доробок та викликає нерозуміння у багатьох аграріїв.

Що стосується другого законопроекту, на кшталт «антиколомойського» закону, який не дозволить відомому олігарху та його партнерам повернути націоналізований актив. Тільки коли ми придивляємося, виходить що в тексті документа багато проблемних моментів, один з яких полягає у фактичному виведенні рішень Національно Банку з юрисдикції українського законодавства, що перетворює директора головного банку країни в нову, над впливову гілку української влади. Якщо уявити, що кандидатуру на цю посаду, так як і у в випадку з НАБУ, будуть узгоджувати наші західні партнери, то Україна ще більше підпаде під зовнішнє управління.

У гонитві за кредитом Президент, Кабінет міністрів і парламент не звернули уваги на «підводні камені» й пішли на сміливі кроки, але от лихо, гроші нам не прийшли. Більш того, потуги влади можуть в підсумковому рахунку обнулитися рішенням суду, якщо прийняті законні будуть визнані антиконституційними, а умови для цього є. В результаті виникає питання, якщо виконані парламентаріями вимоги й правда скасують, хіба в МВФ не прораховували такий сценарій та готові зробити переказ в будь-якому випадку?

Але це пів біди, другий момент – чи то відчувши гнучкість українського керівництва, чи то просто відкрито нав’язуючи свою волю, МВФ продовжує натякати на інші умови. Як виявилося, навіть прийняті в бюджет правки попередньо узгоджувалися з нашими кредиторами. Вони зажадали продовжити роботу зі Світовим банком щодо удосконалення закону про ринок землі. І це ще не все. Коли заговорили про відставку директора НАБУ Артема Ситника, представники МВФ чітко акцентували увагу на неприпустимість прийняття такого рішення в контексті збереження партнерських відносин. У сухому залишку, ще не отримавши обіцяних грошей, ми за всяку ціну виконуємо раніше поставлені вимоги поки перед нами ставлять нові. Якщо згадати, що кредит – це не благодійна допомога і не інвестиція, то багатообіцяюче формулювання «західні партнери» дещо втрачає свій дружній посил.

Окреме питання, а скільки ж грошей нам готові надати. Поки в урочистих промовах оптимістів планка піднімалася до 12 млрд. доларів, міністр фінансів України Сергій Марченко приземлив великі очікування. Якщо вірити словами чиновника, який повинен бути відповідальним за переговорний процес, до кінця року, в разі дотримання всіх умов, Україна повинна отримати двома траншами 3,5 млрд. доларів. Анонсовані раніше 8 або 10 млрд. залишаються віддаленою перспективою й не факт, що райдужною.

При цьому резонансний виступ Сергія Марченка на одному з комітетів породив інше дуже важливе питання. Виявляється, реалізації вимог МВФ з подальшим отриманням траншу відбувається в рамках так званої програми розширеного фінансування TFF. Саме тут собака й зарита. Не секрет, що в зв’язку з коронавірусів МВФ заявив про готовність виділити в рамках спеціалізованої програми 1 трильйон доларів під більш ніж мінімальні відсотки для порятунку світу від економічної кризи. Вже близько 80 бідних країн звернулися за доступною допомогою й в цьому списку, було б логічно побачити Україну. Тим більше, що Президент заявляв про можливість отримання цих грошей й ніби як розпорядився Кабміну підготувати заявку. Але що виявилося на вихлопі? Сергій Марченко сказав, що такий варіант отримання грошей вони не розглядали, оскільки їм краще працювати за програмою TFF, де від нас вимагають вище перелічених умов. Чи то українська влада дуже горда, щоб просити дешеві гроші, то чи Кабінет міністрів саботував розпорядження Володимира Зеленського, або всі слова перших осіб були банальною брехнею, чи в черговий раз ми стали свідками поганої координації виконавчих органів влади. Хотілося б, щоб відповідь на це питання від керівництва країни не змусила себе довго чекати.

Не треба забувати, що в частині отримання кредитів наша країна не МВФ-ом єдина. За словами Володимира Зеленського рішення про виділення Україні траншу в розмірі 1,2 млрд. доларів прийняла Європейська комісія. Президент обіцяв швидке виділення першої половини суми, коли Рада ЄС і Європарламент схвалять таку ініціативу. У разі останньої інстанції, залишається тільки сподіватися, що європейський орган, в який входить 751 парламентарій, зможе якось зібратися й проголосувати в умовах пандемії, ну або нам доведеться чекати закінчення карантину, а це не сьогодні й не завтра. У разі другого сценарію, від України знову будуть вимагати виконання ряду умов. Остаточної інформації щодо їх змісту від Президента не прозвучало.

Як бачимо, перша теза має величезну кількість «підводних каменів». Виконання обов’язкових умов ускладнюється внутрішньополітичними обставинами, а гроші досі не приходять на рахунок країни. Крім того, виникають додаткові вимоги й нюанси, які перетворюють переговорний процес в дорогу з одностороннім рухом.

Чи повинна Україна просити реструктуризацію боргів?

У 2020 році уряд, Національний Банк, підприємства та інші фінансові установи України повинні виплатити борг в розмірі 17 млрд. доларів. Важливо зауважити, що структура українських боргових зобов’язань не тільки закріплена за зовнішніми кредиторами. Якщо ми говоримо про міжнародні організації, то їх частка в цій сумі становить близько 22%. Якщо говорити про МВФ, то у 2020 році Україна повинна віддати фонду 1,074 млрд. доларів основною сумою й 280 млн. доларів у вигляді процентних платежів. Таким чином, відстрочка платежу могла б звільнити немаленьку суму для заповнення бюджетної діри, яка в цьому році може досягти 300 млрд. гривень.

Противники ідеї реструктуризації користуються досить спірними аргументами стосовно того, чому Україні не слід вести розмову з цього приводу з МВФ. На їхню думку, реструктуризація погіршить кредитну історію України й негативно відобразитися на рейтингах країни. Існує аргумент й про те, що дати відстрочку можуть тільки найбіднішим державам, а рівень української економіки дозволяє країні досить спокійно здійснити всі виплати та зберегти обличчя перед західними партнерами.

Спростування цієї тези прийшло звідти, звідки її головні натхненники навіть не очікували. Від фактично батька української «грантократіі» Джорджа Сороса. У своїй колонці для Bloomberg Quit фінансист дав оцінку подіям, що відбуваються, на основі чого можна сформулювати кілька важливих тез:

– міжнародні кредитори повинні зробити відстрочку всіх платежів з обслуговування боргу як мінімум на рік, для країн, що розвиваються і країн з середнім доходом;

– якщо не МВФ, Світовий банк та інші кредитори не зроблять відстрочку, країни-боржники, такі як Україна, будуть змушені скорочувати витрати на медицину й захист власного населення, а значить посилювати загрозу нової хвилі пандемії;

– відстрочка не означає списання боргів або визнання країни неплатоспроможною (дефолт), це необхідні заходи, які повинні зберегти систему глобальних інтересів від стресів.

Виходить, Джордж Сорос не бачить нічого поганого в реструктуризації боргів, а навпаки, вважає це конструктивним кроком, який здатний врятувати ситуації для багатьох країн. Ніякого удару по кредитним рейтингам країни, ніякого дефолту, ніякої зіпсованої кредитної історії. Завіса. По-суті, фінансист закликає розширити рішення країн Великої двадцятки від 15 квітня про замороження кредитних ліній для бідних країн до держав із середньою прибутковістю. Експерти «прокредитного» і прихильники поглиблення відносин з міжнародними фінансовими установами не повинні заперечувати тези гуру західної економіки, а, значить, міф про неможливість реструктуризації виглядає банальною маніпуляцією і обслуговуванням індивідуальних інтересів.

Українське керівництво могло б повести себе прагматично в питанні тимчасової відстрочки платежів, що звільнило б додатковий ресурс в кризовий для української економіки момент. Реструктуризація не означає дефолт або обнуління. Офіційний Київ гарантував би повернення боргів, але в більш відповідний для цього момент. Крім того, в разі досягнення успіху в переговорах з МВФ про реструктуризацію, це могло б стати сигналом для інших міжнародних кредиторів України, від яких необхідно також вимагати перенесення дат виплат по кредитах. Адже не слід забувати, що загальний зовнішній борг України в 2020 році знаходиться на рівні 169 млрд. гривень.

Україна не проживе без кредиту МВФ: так чи ні?

Ринок землі та банківський законопроект голосувалися під приводом «без них, цього не буде кредиту МВФ й станеться дефолт». На жаль, однозначність – не типове явище для українського політичного процесу. Все той же міністр фінансів Сергій Марченко, який по праву може отримати статус головного викривача міфом, в одному з ефірів заявив, що Україна зможе прожити навіть без кредиту МВФ й дефолту не буде, але буде складно. Таким чином, життя без кредиту не закінчується, але природно несе в собі певні труднощі й призведе до політики ще більшого «затягування поясів». В цьому випадку, більш логічним видається запитання: «чому влада не робить кроків для мобілізації внутрішніх грошових ресурсів?».

Наприклад, звільнений з міністерства й реанімований в Офісі президента Ігор Уманський заявив про збереження практики «скруток» на ПДВ, завдяки таким схемам в український бюджет не доходить 5 млрд. гривень щомісяця. У річному еквіваленті ця сума сягає 60 млрд. гривень. Численні правоохоронні органи просто зобов’язані зайнятися цим питанням, тому що якщо викриття Ігоря Уманського справжні, українське керівництво може знайти дієву альтернативу кредитам. Не слід забувати, що Україна продовжує залишатися державою з величезним рівнем тіньової економіки, який за різними підрахунками майже досягає 50% від рівня ВВП. Як бачимо, корупційні схеми й махінації становлять величезний фінансовий пласт, який міг би істотно збільшити дохідну частину бюджету. При цьому, розмножуючи правоохоронні органи й розширюючи статтю на їх утримання, коли особливого профіциту від їх дій не помітно.

З огляду на всі фактори, можна констатувати, що «Слуги народу» поки не сформували альтернативного курсу економічної політики, рухаючись в деструктивному фарватері попередників. Не відбувається ніяких змін у відносинах з МВФ, а економічна криза викликана пандемією й сумнівний підхід до ведення діалогу з кредиторами, ще більше збільшить залежність в середньостроковій перспективі. Безвихідність обраного курсу погашення боргових зобов’язань коштом нових запозичень негативно відобразитися на рейтингах влади, попри позитивну, на сьогодні, соціологічну динаміку. Таким чином, Володимиру Зеленському та його команді необхідно в екстреному режимі виправляти ситуацію, що склалася шляхом залучення внутрішніх грошових ресурсів, відрізаних від потрапляння в бюджет через корупційні схеми й тіньову економіку. Не зайвим кроком буде, активізувати переговорний процес щодо реструктуризації боргів. МВФ – не механізм довгострокового функціонування прогресивної економіки, це лише шлях запозичення під численні умови з незрозумілими наслідками.

Популярні публікації