Президентські вибори в Польщі: що відомо і чого чекати Україні?
Автор: Владислав Сердюк, Фонд громадської дипломатії

Попри те, що в Польщі сьогодні знаходяться мільйони наших співгромадян, незважаючи на територіальну, культурну, а в чомусь й політичну близькість двох держав, всупереч навіть стратегічному характеру двосторонніх відносин між Києвом та Варшавою, РП залишається досить незвіданою й іноді незрозумілою для України державою.

Нерозуміння українським суспільством й чиновниками причинно-наслідкових зв’язків польської політики яскраво проявилося у 2016-2018 роках, коли двосторонні відносини відверто зайшли в глухий кут, а будь-яка спроба знайти точку дотику лише поглиблювала ситуацію через небажання вести діалог й розуміти один одного.

Вихід із ситуації був знайдений тільки після зміни влади в Україні, коли новий президент Володимир Зеленський послабив тиск на націоналістично-патріотичну гуманітарну політику, а також дозволив польській стороні проведення ексгумаційних-пошукових робіт на території західної України.

Однак зараз нерозуміння Україною польської політики може знову дати про себе знати. 28 червня в Польщі відбудуться президентські вибори –  це важлива подія для країни, як мінімум тому, що вона закриває виборчий сезон в РП, що тривав з весни 2019 року. Якщо переможе чинний президент Анджей Дуда, то подальший розвиток подій в країні й в двосторонніх відносинах з Україною буде значно легше передбачити. Однак існує сценарій, при якому перемогу візьме якийсь опозиційний кандидат (у будь якому випадку, Дуду чекає не найлегший бій).

Другий сценарій обіцяє змінити розстановку сил, що склалася й існувала в Польщі з 2015 року. Монополія «Права і Справедливості» на владу в країні впаде, а значить за цим настануть зміни не тільки для внутрішньої, але, ймовірно, і для зовнішньої політики Польщі. Саме тому є необхідність розібратися в тому, а хто ж конкурує з Дудою за посаду президента, які зміни вони хочуть принести, як зараз розвиваються події, а також спробувати спрогнозувати можливі сценарії результату цієї битви.

Головні герої:

Анджей Дуда – діючий президент Польщі. Де-юре безпартійний, де-факто явний представник партії влади «Права і Справедливості». Дуда протягом попередніх п’яти років не створював для влади «ПіС» загроз й практично ніколи не йшов проти партійної лінії (за парою винятків). Тому й розмов про те, що «ПіС» висуне когось іншого в якості кандидата в президенти практично не було.

На партійній конвенції «ПіС» в лютому лідер правлячої політсили Ярослав Качинський вкрай схвально відгукувався про Дуду головним чином через те, що чинний президент, на його думку, «дозволяє реалізовувати виборчу програму «ПіС». Президент Дуда – це важливий елемент політичного й громадського статус-кво в Польщі, сформованого владою «Права і Справедливості», який діє від 2015 року.

В рамках передвиборних обіцянок Дуда заявив, що нинішня влада не тільки не відмовиться від діючих програм соціальної допомоги, а й запровадить нову – тримісячну підтримку для тих, хто втратив роботу через пандемію коронавируса (відповідний закон вже прийнятий).

Також цікава й його обіцянка про додаткові 6 млрд. злотих на Національну онкологічну стратегію. Ця обіцянка зроблена в контексті політичного скандалу, що стався в Польщі кілька місяців тому, коли депутати «ПіС» прийняли постанову про виділення 2 млрд. злотих на фінансування держЗМІ. Опозиційні політики називали держЗМІ «рупором пропаганди», а тому пропонували передати ці гроші на охорону здоров’я, а саме на онкологію. Однак депутати «ПіС» все ж вирішили виділити цю чималу суму на державні медіа, чим викликали негативну реакцію в суспільстві й шквал критики. У разі його переобрання відносини з Україною й, в цілому, зовнішньополітичний вектор країни практично не зміниться.

Рафал Тшасковський – мер Варшави. Представник головної опозиційної партії «Громадянська платформа», чий екс-лідер Дональд Туск був прем’єр-міністром Польщі з 2007 по 2014 рік.

Спочатку кандидатом в президенти від «ГП» була віце-спікер Сейму Малгожата Кідава-Блонська, однак складна ситуація, яка стала результатом частково пандемії, а частково дій команди Кідави-Блонської, змусила «ГП» провести швидку перестановку й висунути в кандидати в президенти Польщі Тшасковського. Що в підсумку, здається, виявилося правильним рішенням, але про це ми поговоримо пізніше.

Серед перших обіцянок Тшасковського: ліквідація державного телеканалу TVP Info й виділення 6% ВВП Польщі на охорону здоров’я (зараз це близько 4,9%) (завдяки цьому можна зрозуміти, наскільки сильним був скандал, про який йшлося трохи вище), легалізація громадянського партнерства (співжиття без вступу в шлюб). Перемога Тшасковського також принесе значне розширення (або, принаймні, спроби розширення) прав сексуальних меншин в Польщі.

Можна з упевненістю сказати, що головна світоглядна відмінність Тшасковського від Дуди (як і «ГП» від «ПіС» в цілому) полягає в ставленні до питання сексуальних меншин. Погляди Тшасковського інклюзивної, Дуди –  екстрактивні. Не менш цікавим є те, що Тшасковський пообіцяв зберегти програму соціальної допомоги «500+» (чого реально не хотіло б безліч поляків), впровадженої владою «ПіС». В цілому варто відзначити, що «500+» – це настільки вдалий хід з боку «ПіС», що будь-який, хто посміє зазіхнути на цю програму, буде приречений на поразку.

Не менш цікавим є те, що команда мера Варшави, очевидно, зуміла показати схильність до рефлексії. За час кампанії Тшасковський неодноразово відвідував невеликі населені пункти, де ліберальна (як вони самі себе називають, а де-факто правоцентристи) опозиція традиційно програвала. Уміння бути ближче до народу й розуміти його – саме це допомогло «ПіС» виявитися там, де вони знаходяться останні п’ять років. В опозиції довгий час буквально відмовлялися приймати цей факт, однак варто відзначити, що зараз кандидат від «ГП» як би говорить: «Ми все зрозуміли й вже виправляємося».

Рафал Тшасковський, ймовірно, один з найбільш проукраїнських кандидатів на посаду президента Польщі з усіх. Більше того, він представляє найбільшу проукраїнську партію в польському парламенті. Будучи мером Варшави, він налаштував тісний діалог з українською діаспорою, щоб поліпшити ситуацію меншини в місті.

Трьома «стовпами» кампанії Тшасковського будуть: зовнішня політика, інклюзивність й нова солідарність. Зовнішньополітичний вектор, як пояснювали представники його команди, це спроба заручитися підтримкою для Тшасковського з-за кордону, інклюзивність – протиставлення в чомусь націоналістичної й консервативної політики «ПіС», а нова солідарність –  допомога найслабшим (про що вкрай цікаво чути від кандидата «ГП», яка славиться своїми провалами в соціальній політиці) й незгодою з існуючим порядком справ в країні.

Шимон Головня – безпартійний кандидат в президенти. Українські ЗМІ вже встигли охрестити його в якості «польського Зеленського» й варто визнати, що отримав він це прізвисько цілком заслужено. Головня дійсно має мало спільного з політикою й прийшов він в неї з шоу-бізнесу.

Він кандидат ліберального спрямування, а тому його основний натиск робиться саме на опозиційний електорат. Правий виборець навряд чи знайде в ньому щось рідне, тому Головня бореться головним чином за розчарованих виборців «Громадянської платформи» та «Лівих сил», а також за антисистемну молодь. І робить він це цілком успішно, якщо вірити останнім соціологічним опитуванням. Навіть якщо Головня не піде далі першого туру, то він все одно вже увійшов в історію польської політики.

Передвиборчі обіцянки Головні показують, що він має також цілком проукраїнські й в чомусь антиросійські погляди. У нього є претензії до президента РФ Володимира Путіна щодо його політики (в тому числі історичної), він є прихильником поглиблення євроатлантичної інтеграції Польщі. Він також виступає за продовження нинішньої політики щодо США. Грубо кажучи, від Головні навряд чи слід очікувати якихось серйозних зовнішньополітичних ревізій.

Головню цікавлять також й відносини з Україною – він пропонує створити польсько-український інститут історичного й суспільного діалогу. Наскільки ця ідея вдала – питання другорядне. Важливий сам факт наявності таких думок у антисистемного кандидата й «нового обличчя».

Владислав Косиняк-Камиш – кандидат від «Польської селянської партії». В українському інформаційному полі про Косиняк-Камиша заговорили, коли в січні 2020 року він виступив за скасування економічних санкцій проти РФ. Зіткнувшись з критикою з боку ведучого, Косиняк-Камиш зрозумів свою помилку й спробував виправдатися, заявивши, що санкції не приносять очікуваного ефекту, а тому від їх економічної частини слід відмовитися, а політичну – залишити.

В якості аргументації він привів в приклад Німеччину, яка, за його словами, «домовляється з Росією у всіх за спиною», а також Польщу, куди приїжджає російське вугілля. Через деякий час Косиняк-Камиш й зовсім запропонував ввести ембарго на російське вугілля, щоб таким чином остаточно зняти з себе підозри в підіграванні РФ.

Оскільки Косиняк-Камиш представляє партію аграріїв, то його передвиборна програма максимально зосереджена на соціальній й аграрній політиці, що обіцяє всілякі зміни законодавства для підтримки польських фермерів й найменш захищених польських громадян.

Роберт Бедронь – кандидат від «Лівих сил» й лідер партії «Весна». В середині 2019 року Бедронь та його партія буквально підірвали польську політичну арену своєю появою. Безліч політичних оглядачів очікували, що саме з нього почнеться відродження лівих в Польщі, проте спочатку високі рейтинги швидко «здулися» й Бедронь був змушений шукати «посилення» в об’єднанні з іншими партіями.

Роберт Бедронь – це перший кандидат в президенти Польщі, який зробив камінг-аут. Він був мером невеликого міста Слупськ, де про нього відгукуються в основному позитивно. Сьогодні Бедронь навряд чи може скласти конкуренцію попередніх трьох опозиційних кандидатах і проблема тут не стільки в ньому, скільки в цілому в явищі лівих сил в Польщі і ставлення виборців до них. «Ліваки» традиційно викликають у громадян Польщі асоціації з попередньою політичною системою й режимом.

Ставлення Бедроня – позитивне. Колись він і зовсім заявив, що «немає вільної Польщі без вільної України». Його передвиборна програма робить акцент на соціальну державу, рівноправність для сексуальних меншин, а також на боротьбу з інтеграцією релігії (а саме костьольних ієрархів) в політику.

Кшиштоф Босак – помірний кандидат від ультраправої та євроскептичні партії «Конфедерація». Босак став настільки цікавим феноменом цих виборів, що йому присвячувався окремий текст.

Висування Босака як кандидата від «Конфедерації» стало результатом внутрішньопартійної боротьби двох блоків – більш помірного й радикального. Перемогу здобули більш помірні представники «Конфедерації».

Босак – це, як вважає чимала частина аналітиків, більш молода версія Дуди, що однозначно не несе нічого хорошого для чинного президента, адже Босак притягує до себе не тільки маргінальний радикально правий електорат «Конфедерації», а й щодо помірного правого виборця «ПіС», який з тих чи інших причин відмовився голосувати за партію Качинського.

Босак спочатку позиціонував себе як кандидат, який є альтернативою на правому фланзі. Однак в досягненні високих результатів йому, безумовно, заважає репутація «Конфедерації», політики якої відомі своїми гострими, що не толерантними і євроскептичні заявами, а також відвертою проросійською позицією.

Вкрай малоймовірна перемога Босака – це однозначно негативний сценарій для України й позитивний хід для РФ. Передвиборна програма Босака пропонує досить велику кількість реформ, які, здається, б не реалізувалися, якби він став президентом при уряді «Права і Справедливості» (та й в будь-якому іншому уряді, крім влади «Конфедерації», що само по собі поки що абсолютно точно нереально).

Головним чином Босак пропонує зменшити податки, провести реформу інституту президентства в Польщі (збільшити термін повноважень), посилити позицію глави уряду, реформувати Сенат, реформувати виборчу систему, зробити основою правового порядку християнську етику та інше.

Популярні публікації