Прагматична позиція США щодо Кремля

Ситуація навколо підтримки України та застосування антиросійських санкцій для багатьох держав, зокрема й для США, виходить через призму власних інтересів та конкретних економічних вигод.

Російська агресія проти України дозволила Вашингтону консолідувати ЄС та посилити власний вплив у Європі, що включає ряд конкретних показників. Військово-політична конфігурація дозволила інтегрувати до складу Альянсу Фінляндію та Швецію – це дозволить фактично витіснити росіян з басейну Балтійського моря та відкрити нові можливості для розширеної економічної співпраці. Поставки американського газу в Європу через СПГ-термінали вперше перевершили об’єм відповідного експорту російського палива трубами, що цілковито відповідає інтересам Вашингтону та є одним з ключових бенефітів від конфлікту з Москвою – витіснення РФ з енергетичного ринку Європи, принаймні з точки зору їх по суті монопольного становища до початку російсько-української війни. До цього відноситься й те, що Європа вперше за останні 6 років випередила Азію за кількістю закупок американської нафти (213 мільйонів проти 191 мільйона барелів).

Разом з тим Вашингтон залишає для Москви окремі «послаблення» у вигляді окремих держав, які можуть торгувати з Росією, але з урахуванням певних обмежень. Ключове – мінімізувати можливість закупок Москвою озброєнь, технологій для енергетичного сектору й будь яких товарів оборонного та розвідувального значення. Що стосується сировини або базових побутових продуктів – операції будуть відбуватися з урахуванням багатьох обмежень.

Таке рішення було прийняте структурними підрозділами міністерства фінансів США – мережа по боротьбі з фінансовими злочинами та Бюро промисловості та безпеки сформували список країн, яким дозволено  торгувати з РФ та РБ, серед яких: Туреччина, Казахстан, ПАР, ОАЕ, Узбекистан, Сінгапур, Тайвань, Китай, Бразилія, Вірменія, Грузія, Індія, Ізраїль та ряд інших.

Безперечно, якщо брати Казахстан або Туреччину, то вони відштовхуються виключно від власних прагматичних інтересів та зберігають доволі конструктивний рівень співпраці з Москвою попри дуже жорстку конкуренцію в багатьох зонах впливу. Казахстан експортує через російський порт в Новоросійську практичну всю свою нафту – це майже 70 мільйонів тонн на рік, яка в більшості транспортується в Китай. Нур-Султан розпочав масштабну програму релокації західних виробництв з території Росії й прагне, разом з Анкарою, зіграти ключову роль в реалізації Транскаспійського торговельного маршруту в рамках «Один пояс, один шлях», що можливо лише у випадку стабільної безпекової ситуації. Китай максимально зацікавлений у тому, щоб нинішній баланс сил у Середній Азії та на Кавказі зберігався в довгостроковій перспективі, що влаштовує і США, які інвестували величезні кошти в економіку РК тоді як Туреччина – стратегічний партнер по НАТО й потенційний жандарм Середньої Азії.

Таким чином створюється ситуація, коли Росію поступово вичавлюють з європейського енергетичного ринку, зменшуючи таким чином їхні можливості впливати на політичну складову на рівні провідних держав ЄС. Натомість Кремль зберігає більшість торгово-логістичних можливостей на своїх південних кордонах – Середня Азія. Росія намагається сповна використати ці можливості для того, щоб інтегруватися в інфраструктурні проєкти КНР. Кремль активізував діалог з Тегераном, який найближчим часом може піти на чергове загострення двосторонніх відносин зі США, домовляється з Анкарою щодо Сирії й Азербайджану. В сукупності така ситуація виглядає несприятливою для України й черговий раз демонструє прагматизм Туреччини, що потрібно враховувати на довгострокову перспективу. 

Популярні публікації