«Північний потік – 2» та новий транзитний контракт: чим завершилось газове протистояння між Києвом та Москвою?
Автор: Антон Найчук, директор Фонду громадської дипломатії

Газове питання вже вкотре отримує найбільший резонанс в кінці року і перетворюється в стійку новорічну традицію не тільки україно-російських відносин, а й глобальних політичних процесів. Напередодні чергового раунду тристоронніх газових переговорів в Берліні на рівні Єврокомісія Росія Україна відбулася ще одна резонансна подія Сенат США абсолютною більшістю голосів підтримав санкції проти «Північного потоку 2». Американський президент Дональд Трамп уже підписав оборонний бюджет на 2020 року з певними обмеженнями щодо компаній, що займаються будівництвом газопроводу.

Рішення Вашингтона завдало удару по амбіціях російсько-німецького енергетичного співробітництва, створило додаткові ризики для Газпрому і загрожує зривом запланованих термінів будівництва газопроводу. Через подібні дії американської сторони, за деякими даними, швейцарська компанія-підрядник «Allseas», яка займалася укладанням труб у Балтійському морі для «Північного потоку 2», призупинила свої роботи не дивлячись на те, що це найбільший контракт в історії компанії.

На тлі ескалації геополітичної конфронтації за перерозподіл сфер впливу в енергетичному секторі Європи певних успіхів у відстоюванні своїх національних інтересів домігся Київ. Повертаючись до тристоронніх переговорів в Берліні й Мінську, доцільно зазначити, що українська сторона намагалася відстоювати максимально конструктивну позицію, при якій політика відходила на другий план в порівнянні з економічними інтересами та енергетичною безпекою. Багато в чому це і визначило кінцевий результат сторони змогли досягти компромісу.

Так, транзит російського газу через українську ГТС буде продовжено ще на п’ять років з можливістю подальшої пролонгації. Були також встановлені мінімальні обсяги прокачки 65 млрд куб. м в перший рік і не менше 40 млрд куб. м в наступні чотири роки, що дозволить українській стороні зберегти необхідний рівень завантаженості системи в середньостроковій перспективі. Російська сторона зобов’язується виплатити Україні 2,9 млрд дол., передбачених рішенням Стокгольмського арбітражу, до кінця поточного року. Україна у свою чергу відмовиться від подальших позовів, які оцінювалися в суму понад 12 млрд дол.

Міністр енергетики України Олексій Оржель також заявив про те, що транзит буде продовжений спочатку на 5 років, а потім ще на 10 років. Цю тезу підтримав і російський віце-прем’єр Дмитро Козак, який відзначив можливість підписання довгострокової угоди на транзит газу через територію України після 2024 року, але із застереженням такий формат домовленостей може реалізуватися тільки в тому випадку, якщо політична ситуація не передбачатиме виникнення взаємних претензій і додаткових загострень на рівні двосторонніх відносин.

Позиція Києва свідчить про готовність команди президента В. Зеленського вибудовувати максимально прагматичний формат діалогу й підтверджує тезу про те, що Україна залишається відповідальним партнером на європейському енергетичному ринку, незважаючи на кризу у двосторонніх відносинах з Росією. Подібне позиціювання дозволить мінімізувати ймовірність виникнення кризових ситуацій, здатних негативно вплинути на ситуацію в регіоні.

Такий сценарій розвитку подій вигідний всім сторонам, оскільки Росія також зацікавлена ​​в збереженні транзиту через територію України. Адже навіть завершення будівництва «Північного потоку 2» ще не є гарантією його швидкого запуску. Газпрому доведеться пройти тривалий шлях введення об’єкта в експлуатацію. Російська сторона вже втратила час в процесі отримання всіх необхідних дозволів від країн, по території яких повинен проходити газопровід (особливо принциповою у цьому питанні виявилася Данія). З великою ймовірністю сукупність всіх факторів призведе до перенесення термінів запуску трубопроводу на третій квартал 2020 р.

Вихід на повну потужність «Північного потоку 2» також займе не один місяць, адже ФРН добудувала тільки першу нитку газопроводу «Eugal», що дозволить постачати близько 30 млрд куб. м, але не 55. Крім того, газопровід підпадає під нову Газову директиву ЄС, яка може обмежити можливість використання Газпромом ПП-2 до 50% і збільшити період окупності проекту. Подібна ситуація складається і навколо «Турецького потоку», який передбачає використання двох ниток потужністю в 15,7 млрд куб. м для кожної з них. В даному випадку мова йде про транспортування 30 млрд куб. м газу в Туреччину і країни Південної Європи. Втім, Болгарія, яка є важливою ланкою в ланцюжку поставок газу, почала будівництво газопроводу тільки в жовтні 2019 р., що дозволить завершити його лише в кінці 2020 р. і запустити на повну потужність орієнтовно у 2021 році.

Збіг обставин викликає сумніви в тому, що обхідні газотранспортні маршрути зможуть експлуатуватися з максимальною вигодою для російської сторони. Збереження транзитних потоків через Україну стало необхідним Газпрому, оскільки це дозволить мінімізувати існуючі ризики як компанії-постачальника.

Кремль зробив ряд заяв про те, що «Північний потік 2», як і «Турецький потік» виключно економічні проекти. Разом з тим, російське керівництво неодноразово підтверджувало той факт, що обидва маршрути транспортування газу були створені для обходу території України. В такому випадку чітко простежується, що обхідні транзитні шляхи мають політичний підтекст, спрямований на отримання додаткового механізму тиску на Україну, з одного боку, та поліпшення двосторонніх відносин з Німеччиною й Туреччиною з іншого. Запуск «Північного потоку 2» відкриває можливості для Німеччини стати одним з найбільших транзитерів газу в Європі й може зміцнити позиції офіційного Берліну на рівні ЄС. Російська сторона буде намагатися використовувати цей аспект з максимальною вигодою, що викличе критику в Україні. На даному етапі міжнародна повістка грає на руку офіційному Києву і проти російських проектів.

Цілком очевидним залишається той факт, що газове питання буде зберігати свою політизованість на рівні ключових геополітичних центрів сили. Газові домовленості між Києвом і Москвою стали можливими лише після важких раундів тристоронніх переговорів і комунікації в рамках Нормандського формату. Варто також звернути увагу на проведення двосторонньої зустрічі президентів України та Росії, що також могло сприяти подальшому прогресу в переговорах.

Висновок про політизованість і, одночасно, особливу значущість процесу можна зробити, виходячи зі складу учасників обох делегацій. З української сторони, крім представників енергетичного сектору (на кшталт українського міністра енергетики Олексія Оржеля, виконавчого директора Нафтогазу Юрія Вітренка і глави новоствореної компанії ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» Сергія Макогона), свої підписи під угодою поставили також Андрій Єрмак (радник президента з питань зовнішньої політики) і Дмитро Кулеба (віце-прем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції). Російську сторону представляли міністр енергетики Олександр Новак та керівник Газпрому Олексій Міллер, а також віце-прем’єр Дмитро Козак, який все частіше грає важливу роль у формуванні російської політики на українському напрямку.

В українському інформаційному просторі вже виник інтерес до можливості відновлення Україною прямих поставок газу з Росії для власних потреб. Лідер партії «Європейська cолідарность» Петро Порошенко першим вирішив осідлати протестну хвилю і зробив спроби консолідувати критично налаштований електорат. Колишній президент вже заявив про порушення «червоних ліній» і виступив із закликами провести нараду Ради безпеки України. Питання прямих закупівель російського газу набирає обертів в українському політичному дискурсі і обіцяє стати важливим елементом подальшого політичного протистояння всередині країни, що створить додаткові ризики для Володимира Зеленського.

Таким чином, питання про можливий формат двосторонніх економічних відносин України і Росії залишається актуальним і буде залежати, по-перше, від позиції російської сторони, оскільки команда новообраного українського президента продемонструвала готовність до пошуку і досягнення компромісних рішень. Що стосується газового питання, то багато чого буде залежати від виконання всіма сторонами взятих на себе зобов’язань, адже будь-які нові загострення двосторонніх відносин можуть нівелювати досягнуті успіхи і спровокувати початок нового етапу конфронтації.

Оригінал тексту опублікований на РСМД

Популярні публікації