Перспективи Люблінського трикутника як нової регіональної сили
Автор: Тарас Сафонюк, експерт Фонду громадської дипломатії

28 липня 2020 року була підписана спільна декларація між Україною, Польщею та Литвою про створення «Люблінського трикутника» – тристоронньої платформи для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва. В експертному середовищі думка традиційно розділилась між оптимістами, які вбачають перспективи для України у новому форматі міжнародної співпраці, та песимістами, які пророкують йому таку ж долю як і ГУАМу – регіональне об’єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова.

Однак, якщо ГУАМ відразу виглядав малоперспективним, то «Балто-чорноморська вісь» давно розглядається в науковому середовищі, як альтернативний  геополітичний проєкт для країн Східної та Центральної Європи. Дана ідея почала розроблятися українською, польською та литовською інтелігенцією ще на початку 20-го століття. В основу його створення теоретично мали лягти країни між Балтійським та Чорним морями. Об’єднання яких буде ґрунтуватися не лише на економічній співпраці, але і на спільності історії цього регіону в межах Великого князівства Литовського і Руського. В свій час перший прем’єр-міністр Литовської Республіки, Казиміра Прунскене говорила:

 «Я не втрачаю надії, що Балто-Чорноморський альянс — не тільки наше історичне минуле з часів Великого Литовського князівства. Певні історичні мотивації залишилися й досі».

І якщо мотивації дійсно залишаються, зокрема, це загроза в регіоні імперіалістичних амбіцій Російської Федерації, то з механізмами реалізації даного союзу поки виникають складнощі.

Насамперед, одну з проблем становить приналежність частини східноєвропейських країн до Європейського союзу, який навряд чи зацікавлений у створенні потенційного конкурента і не полишає амбіцій залишатись єдиним економічним простором в регіоні на який орієнтуватимуться інші. Другий фактор – це Російська Федерація. Безумовно, що Москва буде використовувати всі свої ресурси для блокування потенційного об’єднання, яке теоретично може назавжди позбавити Кремль впливу на пострадянському просторі.

І поки не існує жодних розроблених практичних механізмів для того, щоб вирішити ці дві проблеми. Окрім того 27 лютого 2021 року, міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс заявив, що ініціатива «Люблінський трикутник», яка об’єднує Україну, Литву і Польщу, наближає євроінтеграцію України: «Думаю, що цей формат дуже корисний. І я впевнений, що цей формат можна розширити, говорити не лише про політику. Ми могли б обговорювати також спільну історію, геополітику, економіку та багато інших речей. Така комунікація дозволяє певною мірою структурувати нашу співпрацю… Це, безперечно, дуже корисно і наближає євроінтеграцію України».

Тут виникає відразу два запитання:

– Яким чином «Люблінський трикутник» наближає Євроінтеграцію України?

– Чому «розширення» передбачає додаткові теми для обговорення, а не залучення нових країн для співпраці, зокрема Естонії та Латвії?

Також не до кінця зрозуміла структура «Люблінського трикутника»: яким чином будуть прийматись рішення, чи існуватимуть органи які відповідатимуть за контроль та реалізацію цих рішень, як буде відбуватись співпраця із іншими країнами та міжнародними організаціями.

На всі ці запитання поки немає однозначних відповідей.

Згідно спільної декларації Литви, Польщі та України міністри закордонних справ сторін повинні проводити регулярні зустрічі. В тому числі під час багатосторонніх заходів, і за участю обраних партнерів. Вони також будуть організовувати консультації на рівні керівництва міністерств закордонних справ своїх країн і створюють в даних міністерствах посади представників з питань співробітництва в рамках Люблінського трикутнику.

Під час першої зустрічі у форматі відеоконференції 17 вересня 2020 року були визначені основні напрями та принципи діяльності Люблінського трикутника. Одним із основних завдань має стати координація дій трьох держав з ефективної протидії актуальним викликам і загрозам спільній безпеці. Серед пріоритетних тем у співпраці ― спільна протидія гібридним загрозам з боку Росії, зокрема у боротьбі з дезінформацією. Окремо зазначили важливість збереження тісної співпраці у рамках міжнародних організацій.

Проте наразі невідомо яким чином і наскільки ефективно будуть реалізовуватись заявлені цілі. Тому і говорити про перспективу «Люблінського трикутника» як нової регіональної сили рано. Тим не менш він залишає за собою статус платформи яка може трансформуватись в майбутньому в геополітичний суб’єкт, втіливши в життя давно розроблену концепцію Балто-Чорноморського союзу із залученням до проєкту інших країн регіону, в першу чергу: Латвії, Естонії та Білорусі. Звісно за наявності демократичних трансформацій останньої.

Загалом спроба створити Балто-Чорноморський союз була ще у серпні 1919 року на конференції під Ригою. Підписи під документом поставили делегації Польщі, України, Фінляндії, Естонії, Латвії та Литви. Програма, яку розробив глава МЗС Латвії Зігфрид Мейеровіц, містила плани оборонного союзу, інтеграції економічних систем, спільну банківську та монетарну систему, політичну конвенцію про взаємну підтримку та спільну зовнішню політику, забезпечення вільного шляху від Балтійського моря до Чорного. Але через відомі історичні обставини альянсу не судилося бути втіленим в життя. Втім сьогоднішні геополітичні реалії залишають шанс на його реалізацію.

Недаремно ще у 2015 році за ініціативи президента Польщі Анджея Дуди і президентки Хорватії Ґрабар-Китарович було вирішено створити «Тримор’я» – міжнародна економічна та інфраструктурна ініціатива, що об’єднує країни Європейського Союзу, які розташовані поблизу Балтійського, Чорного й Адріатичного морів і в багатьох прямо асоціюється з ідеями «Міжмор’я» і Балто-Чорноморською віссю. У серпні 2019 року під час візиту в Польщу Володимир Зеленський заявляв, що Україна зацікавлена стати частиною Тримор’я.  Втім, як сказав голова польського МЗС Яцек Чапутович, Україна не може зараз приєднатися до Ініціативи трьох морів, оскільки до неї належать країни Центральної та Південної Європи, які є членами Європейської Унії. Окремо зазначивши, що Тримор’я не варто пов’язувати з геополітикою, оскільки це лише інфраструктурний проєкт.

Така позиція Польщі цілком зрозуміла. Насамперед вона пов’язана з тим, щоб залишити за собою можливість ініціювати  альтернативні міжнародні проєкти пов’язані із країнами Східної Європи. Зокрема, це стосується України та Литви і, як наслідок, створення Люблінського трикутника. Тим самим вони посилюють свою суб’єктність на міжнародній арені і створюють додаткові перспективи для просування власних національних інтересів.

Популярні публікації