Нове загострення між Вашингтоном та Анкарою: якою має бути реакція України?
Автор: Олександр Гнидюк, експерт Фонду громадської дипломатії

Рішення Палати представників про визнання геноциду проти вірмен, на даний момент, варто сприймати в контексті негативного політичного сигналу або ноти протесту в бік Анкари. Протягом останніх декількох років двосторонні відносини між США та Туреччиною супроводжувались гучними заявами та багатьма скандалами, що, безумовно, спровокувало збільшення напруги між обома державами.

Прийнята резолюціє вступає в силу без погодження Сенату, але, в такому випадку, вона матиме виключно рекомендаційний сенс. Більш важливо те, що її підтримала абсолютна більшість конгресменів (405 – за; 11 – проти). Це свідчить про формування консолідованої позиції на рівні обох партій й може стати першим кроком на шляху до запровадження реальних санкцій щодо Анкари, якщо сторони не зможуть знайти порозуміння. Однак, на даний момент це виглядає малоймовірним.

Цілком прогнозованою стала реакція зі сторони Анкари. Р. Ердоган назвав подібне рішення «нечуваною образою Туреччини» і наголосив, що у випадку прийняття подібного рішення на рівні Сенату (тоді резолюція перейде в юридичну площину) Туреччина може відкликати посла з Вашингтону. У цьому випадку ні про який вихід Туреччини зі складу Північноатлантичного альянсу не йдеться. Потрібно розуміти, що зовнішня політика – це ключовий елемент позиціонування Р. Ердогана перед власним електоратом. Турецький лідер, з перемінним успіхом, постійно балансує між інтересами ключових геополітичних гравців. Разом з тим Туреччина вийшла на рівень потужного регіонального гравця і намагається, можливо дещо «грубо», але все ж таки грати на захист власних інтересів.

Підтримка резолюції – це реакція Вашингтону на військову операцію Анкари проти сирійських курдів. Більше того, «сирійську карту» розіграли на рівні двох гравців – Туреччини та Росії, що, безумовно, не може залишатись непоміченим у США. Адже курди виступили в ролі ключових союзників американців під час активної фази бойових дій у Сирії. В реальності вийшло так, що їх попросту «злили».

Також не потрібно залишати поза увагою активність, яку продемонстрували представники вірменського лобі у США. Насправді, резолюція стосовно визнання геноциду проти вірмен була внесена на розгляд Конгресу ще в січні, але саме активність вірмен  в сукупності з політичною доцільністю дозволила протягнути це питання на голосування.

Більше того, Єреван отримав потужну підтримку  на рівні двох впливових лобістських організацій – Антидефамаційної ліги та Американського єврейського комітету. Підтримка на рівні єврейського лобі залишається дуже потужним бонусом для прийняття потрібних рішень у Білому домі.
 Туреччина опинилась в доволі напруженій ситуації, яка обумовлює початок нового етапу протистояння з Заходом. Колективний Брюссель засудив військову операцію Туреччини проти курдів, що спровокувало доволі жорстку реакцію з боку Анкари. Зрозуміло, що до впровадження реальних економічних санкцій відносно Туреччини справа не дійде, але риторика Анкари в напрямку ЄС та США буде загострюватись. І, якщо ЄС зацікавлений у збереженні регіональної стабільності та контролем над міграційними потоками, то Вашингтон має багато претензій до Анкари, які будуть тільки поглиблюватись у випадку переобрання Д. Трампа на другий термін. Білий дім вже висловив серйозні претензії Анкарі щодо закупки російських ЗРК С-400, військової операції в Сирії. Крім того, зростатиме невдоволення Вашингтону щодо запуску «Турецького потоку», який зможе суттєво вдарити по енергетичним інтересам США в Європі.   

За такого сценарію Туреччина буде посилювати військово-політичну співпрацю з Кремлем та КНР, що послабить позиції НАТО в регіоні. Разом з тим, Анкара намагатиметься вибудувати прагматичні економічні відносини з ЄС та США і зберегти своє членство в НАТО.

Що робити Україні?

Варто зрозуміти, що в середньостроковій перспективі позиції Туреччини на міжнародній арені будуть зростати. Анкара підсилиться в якості важливого військово-політичного гравця в регіоні Чорного моря та зможе суттєво впливати на реальний розподіл сил в Європі. Україні потрібно обходити повз всіх можливих постанов, заяв чи резолюцій, які зможуть спровокувати загострення двосторонніх відносин з Анкарою. Підтримка Туреччини у довгостроковій перспективі зможе стати важливим бонусом у вирішенні територіальних конфліктів з Кремлем. Додам, що для офіційного Києва надзвичайно важливо поглибити свою торгово-економічну співпрацю з Анкарою та заручитися підтримкою в питанні захисту інтересів кримських татар. Ще один важливий момент може і повинен стосуватися нових форматів регіонального партнерства,  які будуть орієнтуватися на економіку. Туреччина не входить до складу ЄС та ЄАЕС, що відкриває для України безліч перспективних напрямків співпраці.

Популярні публікації