Нова геополітична реальність Казахстану: чому це важливо для України?

Казахстан протягом останніх 30 років проводив політику балансування з найбільш впливовими центрами впливу у регіоні – КНР, США та Росією. Така політика, запроваджена ще Назарбаєвим, давала свої плоди й дозволила сформувати доволі потужний економічний фундамент для подальшого розвитку. Визначену модель продовжив новий очільник держави Касим-Жомарт Токаєв, однак з певними трансформаціями.

Агресивна політика Росія та початок повномасштабної війни проти України стали початком серйозних потрясінь у сфері міжнародних інтересів Кремля. В Нур-Султані зрозуміли, що Росія – ненадійний союзник, який готовий використовувати силовий інструментарій задля тиску на сусідні держави. При чому у випадку з Україною війна була абсолютно не раціональним кроком ні з економічною, ні з політичної точки зору. Кремлівська пропаганда відкрито декларує, що війна проти України – це протистояння між Москвою та Вашингтоном.

Для Казахстану це виглядає вкрай загрозливо з тої точки зору, що найбільше інвестицій в економіку цієї країни здійснили два гравці – КНР та США. Казахстан – далеко не демократична держава й має ті ж таки проблеми з корупцією, що й Україна, але це не завадило американським компаніям інвестувати близько 55 мільярдів доларів в їх економіку. До того, нещодавній візит очільника МЗС Казахстану Мухтара Тлеуберді в США засвідчив, що казахи активно пропрацьовують можливість перенесення американських виробництв з Росії до себе. Й подібні перспективи виглядають цілком реальними – Казахстан планує стати замінником Росії по багатьох галузях економіки. 

Втеча від Кремля

В середині казахського суспільства загострилось сприйняття Росії як загрози. По-перше, казахи дуже боляче у своїй більшості відреагували на висадку російського десанту для придушення протестів у січні цього року. По-друге, війна проти України стала для них справжнім шоком. Токаєв це відстежує й прекрасно розуміє, що більш сприятливої ситуації для геополітичного демаршу важко уявити. Однак зробити це він намагається обережно, забезпечивши попередню підтримку на міжнародній арені. Через санкції Заходу Росія прогнозовано зазнає величезних економічних збитків в середньостроковій перспективі, що апріорі ставить у скрутне становище ефективне функціонування ЄврАзЕС. Схожі процеси вже відбувались після 2014 року, що негативним чином позначилося на економіці Казахстану. Влада Казахстану прекрасно усвідомлює, що масштаби прийдешньої кризи будуть в рази більшими у будь якому випадку. Також існує величезний ризик потрапляння великої кількості казахських компаній під вторинні санкції ЄС та США через торгівлю з Росією. 

Безпековий фактор дискредитований повністю. ОДКБ – це пряме уособлення Росії, що жодним чином не може трактуватися в контексті якихось гарантій безпеки для Казахстану. Однак йти на різке зближення з НАТО Казахстан не планує. Пріоритетний для Нур-Султану варіант полягає у створення потужного військово-політичного союзу з Туреччиною та Азербайджаном.

Концепт Тюркського союзу

Ідея Тюркського союзу в концепціях різного роду істориків та політологів регіону виношувалась десятиліттями, але системного характеру набула з приходом до влади в Туреччині Ердогана, який поставив це в основу своїх стратегічних інтересів. Туреччина активізувала співпрацю з Азербайджаном та, за допомогою міжнародної ваги й власного військового фактору, допомогла Баку закрити найбільш болючий національний гештальт – деокупацію Нагірного Карабаху, а очільник Азербайджану Ільхам Алієв зміцнив свої позиції. Це стало квінтесенцією двосторонніх відносин між Анкарою та Баку й дозволило Ердогану замахнутися на більше.

Разом з тим, двосторонні відносини між Туреччиною та Казахстаном системно налагоджувались в першу чергу в економічній площині, про політичний вектор сторони завжди говорили пошепки. Військова авантюра Росії в Україні дозволила перейти до рішучих кроків. Нур-Султан та Анкара розпочали доволі складну гру, в якій Казахстан – має пріоритетне значення у переговорах з Пекіном, а Туреччина – виступає в ролі фактичного посередника з США. З точки зору економічних перспектив сторони намагаються спільними зусиллями домовитись з Пекіном щодо реалізації Транскаспійського торгового коридору, який передбачає залучення ряду країн – Казахстану, Азербайджану, Грузії (виключно у вигляді невід’ємної складової маршруту) та Туреччини.

Ідея проста – Росія знаходиться під санкціями, що ускладнює використання її території для експорту китайських товарів в Європу, а концепт «Нового шовкового шляху» залишається одним з пріоритетів для Піднебесної. Найкраща альтернатива – обхід російської території Транскаспійським коридором. Це дозволить залучити додаткові інвестиції в інфраструктурні проєкти країн-учасниць маршруту, надасть додаткові надходження до економік через транспортні мита та, головне, зацікавить Китай у стабільності в регіоні. Тобто, можливість використання силового «аргументу» Росії проти Казахстану значно зменшиться.

Ще один аспект – досягнення принципової домовленості зі США. Останні кульбіти Анкари щодо членства Фінляндії та Швеції в Альянсі спрямовані, поміж іншого, якраз таки на те, щоб Вашингтон виступив в ролі фактичного гаранта для Казахстану в контексті загострення їх протистояння з Москвою. Тоді як перші кроки на шляху до виходу з ОДКБ та ЄврАзЕС неодмінно стануть критичними в контексті рсоійсько-казахських відносин, а стратегічне рішення щодо цього в Нур-Султані вже прийняте.

Відкритим залишається питання щодо термінів та фактичного характеру наступних кроків. Для того, щоб максимально зацікавити Вашингтон потрібно посилити економічний інтерес та перейти в короткостроковій площині в орбіту їх політичних впливів. Схоже, окремих домовленостей вже було досягнуто. Зокрема, зараз багато уваги приділяється референдуму в Казахстані, який пройде вже цієї неділі й включатиме понад 50 пунктів. В ЗМІ найбільше говорять про позбавлення російської мови фактичного статусу другої державної, але там зашито безліч принципових речей – реформування судової та правоохоронної систем, демонополізація державного ринку та ухвалення цілого ряду ініціатив спрямованих на активізацію бізнес-активності (в тому числі й зовнішньої), регулювання роботи опозиції й загальна «демократизація» держави.

Зрозуміло, що терміни підготовки голосування (місяць з моменту оголошення) та кількість поставлених запитань на ряду з традиційно «демократичним» характером будь яких виборчих процесів у Казахстані свідчать про одне – влада намагається отримати формальну легітимізацію нового курсу та створює фундамент для подальшого діалогу з Вашингтоном за посередництва Туреччини.

У військовій площині між Казахстаном – Туреччиною – Азербайджаном планується ряд двосторонніх та багатосторонніх договорів, які створять базу для формування нового безпекового блоку в регіоні, де-факто.

Зрозуміло, що це все так райдужно виглядає в теорії, тоді як реальна інтеграція може суттєво затягнутися в часі й зазнати значних потрясінь через можливу протидію зі сторони інших гравців, але стратегічні контури вже сформовані й Тюркський союз, за неформального лідерства Анкари, робить перші кроки для переходу з теоретичної в практичну площину. 

Популярні публікації