На шляху до «електронної демократії»: досвід Естонії

Естонія – одна з найменших країн Європи із територією 45,2 км2 та населенням 1,3 млн. За формою політичного укладу це парламентська республіка. Роль виборних органів (як центрального, так і місцевого значення) тут вельми суттєва. Виборча система передбачає виборче право для усіх дієздатних громадян, які досягли 18 років. Кандидатам, які бажають балотуватися до Рійгікогу (парламенту) встановлено віковий ценз у 21 рік. Вибори здійснюються за пропорційною системою із відкритими списками. Термін депутатської каденції – 4 роки. ¾ місць у парламенті розподіляються між партіями в округах за принципом більшої кількості голосів у внутрішньому списку (подібно до того, як розподілялися голоси у внутрішніх списках на останніх місцевих виборах в Україні); ¼ – компенсаційні мандати на основі загальнодержавного списку, причому тут конкретних кандидатів визначає керівництво партії, не враховуючи конкретної кількості набраних ними голосів (за умови, що вони набрали визначений прохідний мінімум по своєму округу). Для партій встановлено 5% прохідний поріг. Коаліція із достатньо крупних партій є доволі життєстійкою. Позиції депутатів відносно укріплені. Так, депутат не може бути відкликаний, і лише у виняткових випадках (наприклад, при умові скоєного ним злочину) його можуть позбавити мандата.

Роль інституту Президента  в Естонії є швидше символічною. Вибори президента здійснюються тут у інтегрований спосіб: парламентом та колегією виборщиків. Першим туром передбачені вибори у парламенті, де за певного кандидата мають проголосувати 2/3 парламентарів. Якщо цього не стається (а зачасти, не стається), тоді у вибори вступає колегія виборщиків. При цьому колегія кандидатом у президенти може запропонувати тих, які ще не були заявлені на етапі парламентського голосування.  Власне сама колегія включає у себе депутатів парламенту і представників органів місцевого самоврядування, для кожного з яких обов’язковою умовою є громадянство Естонії. Відзначається певна диспропорція на користь невеликих самоврядних громад, підтримка яких неодноразово стає вирішальною для певного кандидата на президентське крісло (прикладами тут є вибори 2001 року А. Рюйтеля, 2006 року Т. Х. Ільвеса). Остаточним переможцем має стати той, хто набере абсолютну більшість голосів у 1 турі (понад 50% голосів виборщиків), або ж просту більшість у 2 турі (до якого проходять двоє найбільш рейтингових).

Місцеве самоврядування в Естонії є однорівневим, включає в себе міста і волості. Порівняно з українською, тут немає обласного рівня, а волості і міста у чомусь нагадують наші вітчизняні громади. Волості та міста наділені однаковим правовим статусом, причому рівень їхньої автономності від центральної влади досить суттєвий. Для більш повноцінного виконання своїх завдань місцеві самоврядування навіть можуть об’єднуватися в союзи та асоціації (найбільш крупними є національні Естонський союз міст і Естонський союз самоврядувань). Органами місцевого самоврядування є виборні ради та виконавчі управи. Бути обраним до місцевої ради може бути громадянин Естонії або іншої країни Євросоюзу віком від 18 років. Обирати можуть також інші іноземці, які проживають на території міста або волості. Органів прямої демократії, на кшталт місцевих референдумів, не передбачено, водночас дорадчими формами слугують громадські слухання й т.п. форми громадянської ініціативи. При цьому громадянам надано право широкої ревізії рішень органів місцевого самоврядування, ініціативи подання проектів нових рішень та змін або навіть скасування вже прийнятих (для цього потрібне рішення ініціативної групи жителів міста/волості (1% жителів, при цьому не менше 5 осіб). При цьому рівень розвитку інститутів громадянського суспільства порівняно із найбільш розвиненими європейськими зразками є посереднім (наприклад, до 70% громадян не входять до жодної громадської організації, у типових оцінках дієвості таких організацій та рухів зачасти висловлюється умовна спроможність (причому, як громадянами, так і політиками), більшість громадських асоціацій і рухів працюють над незначними темами і обмежені малими бюджетами, а соціальна активність в цілому у Естонії суттєво обумовлена особистими ресурсами і т.п.).

Наслідком означеної ситуації із відносно низьким рівнем формальної організації громадянського суспільства та певною обмеженістю форм традиційної прямої демократії є специфічний соціальний та інституційний фон, на якому реалізується естонський експеримент електронної демократії. Тут одразу ж обумовимо, що сьогоднішня Естонія вважається однією із провідних країн Європи із запровадження е-демократії. Перші спроби впровадження електронного управління у Естонії датуються ще початком 90-х рр., коли упроваджувались електронні реєстри землі та нерухомості. Водночас розпочалось активна інтеграція у онлайн-середовище освіти: підведення до шкіл Інтернету, інтенсивне навчання у школах основ програмування й т.п. Далі почалось впровадження новітніх технологій у сферу державного управління. Пізніше, вже у 2000 році, тут було впроваджено електронну ідентифікаційну картку громадянина, яку поступово навантажили цілою серією різних функцій-сервісів: контролю банківських операцій, електронного підпису, податкового декларування, медичної ідентифікації, врешті – ID-картки виборця. Подібна технологічна новація уможливила естонцям стати одними із перших, хто впровадив і активно проводить вибори через онлайн-платформи. Перший досвід такого голосування було апробовано на місцевих виборах 2005 року. Це при тому, що перші європейські експерименти подібних голосувань датуються 2002-03 рр.: голосування у британських Шеффілді та Сент-Олбансі, італійській Болоньї та ін.  Вже у 2009 р. частка онлайн-виборців у Естонії становила 9,5%, у 2011 р. на парламентських виборах вона зросла до 24,5%, а у 2014 р. на виборах до Європейського парламенту – 31%.

Технологічно подібні вибори потребують відповідної інфраструктури: електронної ідентифікації виборця (в нашому випадку – означена ідентифікаційна картка громадянина), належного програмного забезпечення та персонального комп’ютера або іншого відповідного гаджета (наразі голосувати можна навіть за допомогою мобільного смартфону). Процес голосування розтягнуто на кілька днів, причому виборець може змінювати свою думку (безліч разів), окрім останнього дня. Альтернативно зберігається традиційна система голосування на виборчих дільницях.

Щодо доцільності та корисності подібних новітніх форм врядування та управління порівняно із традиційними практиками, тут варто відмітити суттєве обмеження канцелярських витрат та корупційних каналів, а також в певній мірі розвиток новітніх форм громадської участі.

Врешті, щодо конкретних наслідків переходу на основи електронного врядування. На розвиток систем електронного врядування Естонія впродовж останніх років витрачає в середньому до 1% ВВП. З 2006 р. в Естонії йде розгортання високошвидкісних бездротових мереж, за наслідком чого сьогодні практично вся країна покрита безкоштовним доступом до мережі Інтернет через протокол Wi-Fi. Більше 80% громадян Естонії є активними Інтернет-користувачами. Світовий банк відмічає її як зразок, якому вже наслідують інші країни, зокрема, такі як Латвія і Литва. Понад 98% трансакцій купівлі-продажу та близько 95% податкових декларацій естонці здійснюють через Інтернет. У 2014 році Естонія стала першою країною, яка впровадила сервіс «електронного громадянства» для іноземців. Володар такого громадянства може дистанційно реєструвати тут бізнес, заводити банківські рахунки, сплачувати податки. За версією міжнародної неурядової організації Transparency International, станом на 2018 рік Естонія посідає 21 місце із 180 у рейтингу найменш корумпованих країн. За індексом людського розвитку (за класифікацією ООН) Естонія перебуває на 30 місці у світі.

 

Автор: Олександр Рибщун, асоційований експерт Фонду громадської дипломатії, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри політології і соціології, завідувач Центром соціально-політичних досліджень КПНУ ім. І. Огієнка

Популярні публікації