Можливі наслідки від розриву дипломатичних відносин з Російською Федерацією: чого, насправді, чекати Україні

На фоні продовження епопеї з ухваленням кінцевого варіанту президентського законопроекту №7163 «про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях», покликаного регламентувати державну політику по відношенню до непідконтрольних районів Донбасу, в українському інформаційному полі в черговий раз актуалізувалось питання розриву дипломатичних відносин з Російською Федерацією.
Прихильники ініціативи наголошують на неприпустимості дипломатичної комунікації з країною-агресором, противники можливих радикальних кроків закликають до збереження раціонального підходу у побудові відносин з Росією. Безсумнівно, українське суспільство переймається питанням, хто з умовних таборів має рацію в контексті наших національних інтересів та які наслідки веде за собою розрив дипломатичних відносин. Як і будь-яка дискусія з політичним підтекстом, суперечки навколо дипломатичних відносин з Росією породили численні застереження, стереотипи, міфи, правдиві чи помилкові судження авторства як прихильників, так і противників їх припинення. Спробуємо проаналізувати найбільш популярні припущення та визначити де слова розходяться з реальністю, а де негативні прогнози виправдовують себе.
Ускладнення процесів мирного врегулювання конфлікту на Донбасі
У разі розриву відносин обидві сторони позбавляються можливості двосторонньої комунікації у дипломатичні площині. Українські та російські дипломати припиняють свою діяльність. Дипломатичні відносини між країнами відбуваються за посередництва третіх країн. Наскільки зазначений аспект несе в собі негатив? Варто зауважити, що наразі відсутні офіційні двосторонні майданчики комунікації між Україною і Росією без участі третіх сторін. Повноцінний прямий діалог між політичними керівництвом обох держав і так відсутній, за винятком слухів про непротокольні телефонні розмови Порошенка з Путіним та можливих особистих контактів окремих представників політичного істеблішменту на міжнародних переговорних платформах – конференції, форуми, круглі столи, тощо. Таким чином, в питанні належного функціонування двосторонньої комунікації розрив дипломатичних відносин має, радше, формальний характер, оскільки складно погіршити те, чого немає.
Проте, у ході врегулювання конфлікту на сході, Україна стала учасником Нормандського переговорного формату і Трьохсторонньої контактної групи, де також представлена Російська Федерація. Розрив дипломатичних відносин може припинити роботу багатосторонніх майданчиків та «перетасувати усі карти» у площині політичного урегулювання конфлікту на Донбасі. В такому випадку, постане необхідність вироблення нових підходів до вирішення проблеми непідконтрольних територій, у яких Україна буде зобов’язана представляти і відстоювати власні інтереси через іноземних посередників. Зростає загроза ескалації ситуації на лінії розмежування. В зазначеному контексті, занепокоєння противників розриву дипвідносин видаються раціональними.
Погіршення відносин із західними партнерами та втрата їх підтримки Україною
Важко очікувати, що після докладання усіх зусиль для переведення діалогу в політичне поле, в Європейському Союзі висловлять задоволення з приводу припинення дипломатичних відносин, навіть, не дивлячись на те, що в Європі дещо дистанціювались від української тематики. Вірогідно не зацікавлені у таких радикальних кроках на даному етапі й у Вашингтоні. Особливо коли ще зберігається надія на дипломатичне врегулювання з використанням американсько-російського контакту Волкер-Сурков. Навіть, якщо припустити сценарій розриву дипломатичних відносин, ймовірно ні ЄС, ні США не відійдуть українського питання повністю, адже мирне врегулювання в таких умовах видається неможливим, залишення його в площині українсько-російської комунікації також. Керуючись небажанням допустити розширення військового конфлікту на своєму східному кордоні (ЄС) та можливістю використання «українського фактору» для стратегічного стримування Росії (США), наші західні партнери не покинуть український трек до отримання необхідних для себе гарантій. Чи негативно сприймуть вони ініціювання Україною розриву дипломатичних відносин? Так. Чи покинуть вони українське питання, завершивши підтримку України? Ні.
Розрив дипломатичних відносин означатиме вихід з мінського процесу
Текст Мінських домовленостей не ідентифікує Росію як сторону конфлікту, тому не потребує наявності дипломатичних відносин для реалізації його положень. Проте, в пункті № 9, який визначає порядок встановлення Україною контролю над власним кордонами після проведення виборів, затвердження конституційних змін до українського законодавства та після консультацій з представниками окремих районів в рамках Трьохсторонньої контактної групи. Зважаючи на розрив дипломатичних відносин, взаємодія представників української і російської делегацій видається неможливою, тому виникне необхідність у проведенні комплексних юридичних консультацій і вироблення процедури чи нового формату, що допустять вирішення усіх бюрократичних нюансів. Отже, ініціюючи розрив дипломатичних відносин, Україна ускладнює процес реалізації домовленостей, але не декларує вихід з мінського процесу.
Україна позбавляється інструментів захисту власних громадян та юридичних осіб на території РФ
Пункт 3 статті 2 Віденської конвенції про консульські відносини від 1963 року прописано, що розрив дипломатичних відносин не несе за собою ipso facto розрив консульських. Це означає, що на російській територій можуть залишитись українські консульства, які займатимуться виконанням передбачених їх функціоналом повноважень. Якщо ж дійде до призупинення консульських відносин, українськими питанням перейматиметься країна обрана як посередник двосторонніх відносин. Таким чином, інструменти для захисту і відстоюванню інтересів фізичних і юридичних осіб залишатимуться у будь-якому випадку, але обставини можуть бути ускладненні відповідними діями російської сторони.
Візовий режим
Розлив дипломатичних відносин не гарантує встановлення візового режиму, проте така міра стане логічним продовженням протистояння у політичному полі. Безсумнівно, наявність обмежень ускладнить пересування українських громадян в Росію і у росіян у зворотному напрямі. При цьому, Росія продовжує бути традиційним маршрутом українських заробітчан, кількість яких за різними підрахунками становить в районі 4 млн. осіб. Як безвізовий режим чи будь-які інші міри, що можуть бути застосовані російською адміністрацією у відповідь, відображатимуться на перебуванні трудових мігрантів важко прогнозувати. Додаткові бюрократичні складнощі, пов’язані з необхідністю оформлення робочої візи, ймовірно призведуть до зменшення кількості українських працівників (кваліфіковані кадри залишаться, інші шукатимуть альтернативні варіанти).
Припинення будь-яких зв’язків і призупинення договорі укладених з Російською Федерацією
 З правової точки, таке твердження є помилковим. Стаття 63 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 1969 року визначає наступне: «Розрив дипломатичних або консульських відносин між учасниками договору  не  впливає  на правові відносини,  встановлені між ними договором,  за винятком випадків, коли наявність дипломатичних або консульських відносин потрібна для виконання договору». Водночас, відповідно до статті 74 конвенції: «Розрив або   відсутність   дипломатичних   або   консульських відносин між двома чи кількома державами не перешкоджає  укладенню договорів  між цими державами.  Укладення договору саме по собі не впливає на стан в галузі дипломатичних або консульських відносин».
Що це означає для обох країн? По-перше, укладена раніше договірно-правова база українсько-російських відносин не анулюється автоматично із розривом дипломатичних зносин. 358 міжнародних документів, які регулюють широке коло питань двостороннього співробітництва держав, включаючи торговельно-економічну, науково-технічну, гуманітарну, правоохоронну та інші сфери, можуть припинятись у довільному індивідуальному порядку або зберігатись. По-друге, в України і Росії зберігається право укладати нові договори у разі необхідності, незалежно від наявності чи відсутності дипломатичних відносин. Саме тому, розмови про припинення усіх зв’язків між державами по причині дипломатичного розриву є нічим іншим як міфом. В сьогоднішніх політичних реаліях, виконання багатьох договорів і так знаходиться під питанням у зв’язку з кризою двосторонніх відносин.
Зупинка економічного співробітництва
Нещодавній приклад розриву дипломатичних відносин між Грузією і Росією засвідчив помилковість такого припущення. Дипломатичні відносини не супроводжуються обов’язковим припиненням економічної співпраці, в тому числі здійснення транзиту російських енергоносіїв через територію України у Європу. Транзитні зобов’язання України представляють особливий інтерес Євросоюзу, оскільки в Європі не можуть допустити припинення поставок доступного російського газу, коли усі проекти із здійснення диверсифікації перебувають на початкових стадіях, а обхідні газопроводу з Росії поки не забезпечать необхідних обсягів. Водночас, торгово-економічні відносини між Україною і Росією у 2017 році показують позитивну динаміку, а Росія продовжує бути найбільшим ринковим партнером і пріоритетним місцем збуду української продукції після ЄС.
Хоча припинення дипломатичних зносин не передбачає розриву економічних зв’язків, зважаючи на причинно-наслідковий принцип, який часто притаманний Кремлю при формуванні зовнішньої політики, не виключно, що російська сторона вдасться до кроків з ускладнення товарообороту в напрямку зменшення українського експорту. Станом на серпень поточного року Україні вже вдалось отримати 2,6 млрд. дол. від продажу власної продукції в Росію. Будь-які коливання спроможні нанести удар по бюджетним надходженням країни та актуалізувати дискусії навколо співставлення раціональності економічних інтересів з наявними суспільно-політичними орієнтирами.
При аналізі можливих відкритих і прихованих наслідків від розриву дипломатичних зносин з Росією, виникає відчуття певної формальності зазначеної ідеї. Українські дипломати не отримають особливого інструментарію для відстоювання державних інтересів на міжнародній арені. Виникає загроза загострення ситуації на Донбасі. Ускладнюється робота міжнародних переговорних майданчиків спрямованих на вирішення конфлікту дипломатичними шляхами.
Якщо ініціатори припинення дипвідносин керуються ціннісно-моральними орієнтирами, то таке рішення не гарантує припинення дії усіх двосторонніх договорів чи розрив економічних зв’язків, а отже, вірогідно, не відповідає декларованим патріотичним спрямуванням. Більше того, слідуючи їх логіці, такий кардинальний крок напрошувався ще з моменту анексії Кримського півострова і початку бойових дій на Донбасі, а зараз все більше виглядає як загравання з електоратом.
Сьогодні ж, коли міжнародна спільнота наголошує на необхідності врегулювання конфлікту дипломатичними методами, закликаючи до недопущення можливої ескалації, до мирного процесу активно долучились США, а пороги стійкості ЄС у політиці на українському і російському напрямі перебувають під постійним тиском внутрішньополітичних факторів, ініціюючи розрив дипломатичних відносин Україна може досягти протилежного результату, виглядати стороною, провокуючою загострення політичної ситуації та надати додаткові аргументи антиукраїнській пропаганді.
Суперечки на рівні українського керівництва щодо доцільності збереження чи припинення дипломатичних зносин, підкреслює необхідність вироблення не тільки загального підходу з реінтеграції непідконтрольних територій, але й нової стратегії державної політики на російському напрямі, своєрідної концепції сусідства, яка враховуватиме усі аспекти соціального, економічного, політичного, ідеологічного, геополітичного чи будь-якого іншого походження й відповідатиме національним інтересам України

Автор: Антон Найчук   

 

 

Популярні публікації