Майбутнє Європейського Союзу: погляд Емманюеля Макрона
Автор: Євгеній Куценко, експерт Фонду громадської дипломатії

Багато експертів вважають, що Європейський Союз сьогодні перебуває у стані певної кризи: соціальної, економічної, політичної. Проте, якщо аналізувати цю кризу детальніше, то ми можемо припустити, що її суть лежить не на практичній поверхні, а криється глибокого в кризі саме європейських цінностей та екзистенціальних цілей, якими ми їх знали ще у XX столітті. Для того, щоб не залишитися без свого «контрольного пакету акцій» при новому світовому порядку, Європейському Союзу потрібно вирішити внутрішні проблеми та адаптуватися до нових реалій. Головне питання – як це зробити? Це питання, звичайно, турбує насамперед найбільших європейських лідерів.
21 жовтня Президент Франції Емманюель Макрон дав інтерв’ю журналу The Economist, у якому поділися своїм баченням майбутнього Європейського Союзу та висловив думки щодо його місця у новому світовому порядку. Макрон знаний тим, що активно пропонує нетипові (як для консервативних поглядів ЄС) реформістські ідеї, а Франція – як одна з країн-засновниць ЄОВС та одна з найбільших сил Європи – має вагомий голос у вирішенні найважливіших питань. Для того, щоб оцінити, яке майбутнє може чекати на Європейський Союз, у цій статті ми проаналізуємо позицію одного з його найвпливовіших лідерів.

Криза та майбутнє Європейського Союзу – самостійна супер-сила?

Соціальні та економічні проблеми, міграція та біженці, Brexit та відсутність єдиної позиції країн-членів щодо ряду важливих питань внутрішньої та зовнішньої політики – все це, безперечно, впливає на стабільність та успішність існування ЄС. Унікальність проекту єдиної європейської спільноти не можна заперечувати, але сьогодні ЄС представляє скоріше економічну силу, завдяки широкому спільному ринку, аніж політичну. Звичайно, що послаблення Європейського Союзу як політичного утворення турбує і його лідерів. Про це висловився Президент Франції:

«Європа була побудована на ідеї, що ми об’єднаємося над тими речами, за які ми постійно боролися: вугілля та залізо. Потім вона сформувала себе як спільноту – це був не звичайний ринок, а політичний проект. Проте, низка різноманітних потрясінь привела нас до прірви. По-перше, Європа забула свою історію: ми забули, що ми – спільнота, адже думали про себе тільки як про спільний ринок, а розширення цього ринку ставили за кінцеву мету. Це була фатальна помилка, адже це почало зменшувати політичну площину проекту ще з початку 1990-х. Спільний ринок – це не громадянська спільнота. Спільнота є набагато сильнішою – це поняття передбачає ідеї солідарності, єдності (які ми втратили) та політичної думки»

Окрім цього, Емманюель Макрон зауважив, що міжнародний порядок, який склався у другій половині XX століття, змінюється. Велику роль у цьому відіграють Сполучені Штати Америки, які показують все більш протекціоністські тенденції, певним чином відвертаються від НАТО та відмовляються від присутності на Близькому Сході. Відповідно до цих зрушень повинно змінюватися і місце ЄС у новій міжнародній системі:  

«Більше того, Європа була фактично побудована, щоб бути молодшим партнером Америки. Це було закладено ще з самого початку за Планом Маршала. І це добре відповідало тогочасним амбіціям США, котрі виступали як абсолютний гарант міжнародної системи та балансу сил, що базувалися на ідеї збереження миру та домінування західних цінностей. Звичайно, це мало свою ціну – НАТО та підтримка Європейського Союзу. Проте, позиція США змінилася за останні 10 років, і це стосується не тільки Адміністрації Трампа»

Якщо гарант певного порядку міжнародної системи перестає цей порядок підтримувати – шахова дошка змінюється, а гра набуває нового формату. Як США мають право цей порядок більше не підтримувати, так і Європейський Союз має право знайти своє місце у нових реаліях. Для Європейського Союзу США залишаються дуже важливим партнером, проте потрібно адаптуватися до зміни їх зовнішньої політики та цінностей:

«Я дуже турбуюсь про відносини Європи й США, дуже багато вклав у покращення діалогу з Дональдом Трампом. Проте, це перший раз, коли ми зустрічаємося з Президентом Америки, котрий не поділяє нашу ідею європейського проекту, а американська політика відвертається від ЄС. Нам потрібно робити висновки. Абсолютний гарант, парасолька, котра робила Європу сильнішою, більше не має таких відносин з нами. А це значить, що наша оборона, наша безпека, елементи нашого суверенітету повинні бути переглянуті. Я не чекав на події у Сирії, щоб почати ці ініціативи – як тільки я став президентом, я почав пропонувати ідеї європейської армії та технологічної незалежності»

Світ відходить від ідеї беззаперечного миру, перемоги західних демократичних та гуманістичних цінностей, відкритих кордонів та лібералізації торгівлі. США повільно покидають позицію «світового поліцейського», «старшого брата Європи» та гаранта вищезгаданих цінностей. Міжнародні відносини набувають нових рис, у рамках яких Європа ризикує втратити свою силу:

«Отже, спочатку Європа поступово забуває свою історію, потім змінюється зовнішньополітична стратегія Сполучених Штатів. Врешті решт, зміна балансу сил у світі йде поруч з посиленням – особливо за останні 15 років – Китаю як супер-сили, що створює ризик біполяризації та беззаперечно виводить Європу на другий план. До ризику біполярності світу додайте повторне піднесення авторитарних сил на околицях Європи, що також дуже послаблює нас. Це піднесення авторитарних режимів, головним чином Росії та Туреччини, які є одними з головних гравців в рамках нашої політики сусідства, а також наслідки Арабської весни – все це створює деяку анархію»

Всі згадані зрушення міжнародного порядку додаються до внутрішніх проблем Європейського Союзу. Як наслідок, Європа буде й надалі переживати занепад, якщо не знайде спосіб адаптуватися та вирішити кризові питання.

«Нарешті, до всього вищезгаданого додаємо внутрішню європейську кризу: економічну, соціальну, моральну та політичну, які почались ще 10 років тому. Європа не пережила громадянську війну у формі збройного конфлікту, а скоріше у формі егоїстичного націоналізму. Європа має поділ північ-південь через економічні питання та поділ захід-схід через питання міграції. Це призводить до піднесення популізму по всій Європі. Економічна та міграційна кризи вдарили по середньому класу населення дуже сильно, що спричинило появу націоналістичних тенденцій»  

Для того, щоб підготуватися до майбутнього, Європейському Союзу потрібно грати рішучіше та серйозніше, за правилами нової реальності – залучати більше ресурсів у нові сфери, бути солідарними у питаннях внутрішньої політики та прагматичними у своїй зовнішній політиці.

«Я вже досить різко казав це іншим європейським лідерам – зараз ми маємо макроекономічну та фінансову реальність»

«Нам потрібно більше розширення (військового, технологічного – примітка автора), більше інвестицій. Європа не може бути єдиною зоною, що не залучає більше ресурсів. Це ще одна причина, чому я думаю, що великі суперечки лише над таким питанням, як 1% ліміту бюджету ЄС повинні залишитися позаду. Такий вид діалогу не дозволить нам розвиватися. Такий підхід не дозволить нам підготуватися до майбутнього.»

Військовий вимір

Коли світ все більше починає грати за правилами realpolitik та оперувати категоріями політичного реалізму, Європа не може це ігнорувати, адже банально залишиться позаду. Саме тому посилення військової могутності та автономії в ключових сферах необхідне для збереження впливу Європейського Союзу на світовій політичній арені. Військовий та технологічний прогрес – це фактори, які можуть посилити значимість утворення при новому світовому порядку:

«Я думаю, що спочатку потрібно повернути собі військовий суверенітет. Я акцентував увагу на питаннях єдиної європейської армії як тільки я прийшов до влади – на європейському рівні, на франко-німецькому рівні. Під час засідання франко-німецької Ради міністрів 13 липня 2017 року ми запустили два великих проекти. Потім ми запустили Європейську Ініціативу Втручання  у Сорбонні, яка вже зараз є реальністю: цього року, під час святкування Дня взяття Бастилії, ми мали 9 інших країн-членів. З того часу Італія приєдналася до нас, Греція бажає приєднатися до цієї ініціативи також. Це показує, що зацікавленість питанням оборони все зростає. Нестабільність нашого американського партнера та зростаюче напруження між нами буде означати, що ідея європейської оборони буде поступово посилюватися»

Окрім військового посилення, підхід realpolitik передбачає ведення діалогу навіть з неприємними акторами – наприклад, Росією. Для того, щоб створювати міжнародний порядок, а не бути пасивним реципієнтом, при втраті зв’язків з однією силою (США), Європейському Союзу буде потрібно будувати нові зв’язки з такими гравцями, як Російська Федерація та Китай, при чому намагатися ігнорувати застарілі традиції та погляди про «добро та зло»:

«По-перше, Європі потрібно стати більш автономною у військових питаннях. По-друге, нам потрібно потворно почати стратегічний діалог з Росією, без наївних очікувань. Світові процеси показують, що нам потрібно оновити нашу політику сусідства – ми не можемо дозволити іншим утворенням, котрі не поділяють наші інтереси, впливати на неї»

Тим не менш, Емманюель Макрон не сподівається, що Європа зможе добитися результату відразу. Потрібно відкрити ці двері до адаптації зараз, щоб не програти у майбутньому:

«Але, знову, я відкриваю цей шлях, проте я не очікую на швидкі результати за 18 чи 24 місяці. Проте, я маю почати всі зі проекти сьогодні, щоб деякі речі дали результат вже зараз, а деякі – за 5 чи 10 років. Якщо я не почну ці ініціативи, їх не почне ніхто. Це буде дуже великою помилкою для Європи. Мати стратегічне бачення майбутнього Європи – означає думати про наших сусідів та партнерів, про відносини з ними»

Гармонія балансу сил та військової могутності

Коли Емманюель Макрон говорить про зростання військової могутності та одночасно бажає, щоб Європейський Союз виступав як сила, що грає роль посередника у вирішенні конфліктів, своєрідного «гравця для підтримання балансу», то постає питання – чи не суперечать ці дві тези одна одній? На що Президент Франції відповідає:

«Ні, адже, перш за все, військова сила – це те, що дозволить нам бути більш ефективними та мати додаткові важелі впливу. Як на мене, це також дозволяє нам подавати приклад, що сенс військової сили не завжди лежить у її використанні. Вона використовується проти тероризму, в Африці, та для партнерства у міжнародних коаліціях. Тим не менш, вона також необхідна для ведення вдалої дипломатії. Я вважаю, що дуже важливо зберігати обидва важелі – намагатися грати роль балансуючої сили та підтримувати військову надійність. У світі, де авторитарні режими знову зростають, без військової підтримки просто не можна обійтися»  

Місце Німеччини та Великобританії

Франція – не єдиний великий гравець Європейського Союзу. Не залежно від того, чи покине Великобританія Європейський Союз, чи ні – вона вже точно втратила свою впливовість. Тим не менш, питання майбутніх відносин ЄС та Великобританії стоїть на порядку денному. Цілком можливо, що Британія буде виступати важливим військовим союзником ЄС:

«Я завжди казав, що нам потрібно мати Німеччину завжди поряд, а Британія повинна бути партнером у питаннях європейської оборони. Я вірю, що Великобританія буде відігравати суттєву роль. Більше того, Британія наткнеться на те ж саме питання безпеки, тому що ймовірна зміна природи НАТО вплине на неї більше, ніж на нас»

У той же час, повного розуміння між Францією та Німеччиною щодо єдиного бачення майбутнього Європейського Союзу немає. Хоча Німеччина підтримує деякі ініціативи Франції, вона не бажає поступатися Франції позицією лідера, тому часто між ними є певне напруження. Про повільність Німеччини у підтримці нового бачення Макрона та майбутні відносини Президент Франції говорить так:

«Як я вже сказав: переконувати їх, заохочувати йти у новому напрямку – це єдині засоби, які я можу використовувати, щоб перевести їх на свій бік. Я втілюю свої реформи та не прошу підтримки. Але я кажу Німеччині, що навіть їх система не є стабільною та довготривалою. Колись їм буде потрібно знову пристосовуватися. З досвіду ми бачимо, що інколи їм потрібно більше часу. Проте, як тільки вони зібралися з думками та вирішили діяти – вони роблять все ефективно та організовано»

Технологічна безпека

Стає все більш зрозуміло, що лідерство у світі майбутнього буде дуже близько пов’язане з технологічним розвитком. Саме тому ми зараз бачимо, як світові гіганти інвестують величезні гроші в інформаційні технології та штучний інтелект, витрачають багато зусиль на захист інформаційних систем. На це звертає увагу і Емманюель Макрон. Європа, яка весь цей час концентрувала свою увагу на інших сферах (спільний ринок, спільна валюта, єдина сільськогосподарська політика), зараз дуже сильно відстає від Китаю або Америки. Оскільки питання інформаційного зв’язку Європейський Союз не контролював жорстокими регулюваннями, він значною мірою втратив суверенітет цієї сфери, ставши залежним від вищезгаданих Китаю та США:

«У той день, коли кожен з нас буде тримати дуже важливу інформацію в мережі 5G, чи зможемо ми захистити та зберегти незалежність нашої системи? Це єдине, що мене непокоїть. Я не хочу відрізати якийсь конкретний бізнес, наприклад Huawei, від цієї сфери. Проте, це справа нашого суверенітету»  

«Я вірю в те, що Європу будуть тільки поважати, якщо ми будемо опиратися на свій суверенітет. Вам потрібно зрозуміти всю важливість цього питання. Щодо 5G, то ми маємо на увазі питання відносин з китайськими виробниками; коли ми говоримо про тему зберігання даних, то ми маємо на увазі відносини з американськими платформами. Проте, на сьогодні, ми створили такі умови у Європі, за якими саме бізнес вирішує ці речі. Якщо ми дозволимо цьому продовжуватися, то за 10 років ніхто не зможе гарантувати технологічну якість наших кібер-систем, ніхто не зможе знати, хто саме контролює та обробляє інформацію, та як»   

Отже, майбутня Європа Макрона включає в себе автономію не тільки у військовому, а й у технологічному плані:

«Я за те щоб вирішувати речі швидше та ефективніше, більш прозоро; я підтримую зміни догми та ідеології, яка керує нами сьогодні. Я хочу мати більш суверенний, більш амбіційний проект європейського майбутнього, який є більш демократичним та сильним, як у питаннях цифрового зв’язку та клімату, так і в інших»

Європейські цінності у світі realpolitik

Ще одна річ, яку можна помітити за останні 20 років – це певна криза ідеї беззаперечної перемоги західних цінностей. Встановивши певну систему цінностей та обґрунтувавши її як єдину універсальну та правильну, домінуючий захід почав нав’язувати цю систему іншим регіонам: Південна Америка, Близький Схід, Азія. Проте, як виявилося, такі цінності не можна просто інкорпорувати в нову культуру та очікувати їх стабільне процвітання. Рівність, демократія та верховенство права – досить самозрозумілі терміни для західного світу, проте часто ці явища були зовсім чужі для інших «світів». Насильне насаджування цих цінностей не закінчується добре:

«По-перше, є один фактор, який ми, можливо, недооцінили – це принцип суверенітету народу. Я думаю, що поширення цінностей та універсалізація гуманізму працює тільки до тої міри, до якої ми можемо переконати у цьому певний народ. Ми іноді робили помилки, коли хотіли нав’язати свої цінності, змінюючи режими, без підтримки народу. Це сталося в Іраку та Лівії. Це було задумано щодо Сирії. Це елемент «західного» підходу, якщо сказати більш загально. Ця помилка, беззаперечно фатальна, почалася ще з початку століття та витекла з комбінації двох сил: права на втручання та нео-консерватизму»   

Саме тому, у світі, який грає за правилами realpolitik, систему європейських цінностей потрібно нав’язувати відповідним чином:

«Я думаю, що буде неправильно просто сказати: «Я хочу гуманізм, тому я просто збираюся нав’язувати його іншим». Питання у тому, як просувати прагматичний порядок денний і в той самий час зміцнювати порядок денний щодо розвитку економічно відкритої політичної та культурної стратегії, завдяки якій ми зможемо консолідувати цей гуманізм»

«Наприклад, саме такий підхід я просуваю у зовнішній політиці щодо Африки: масивні інвестиції в освіту, охорону здоров’я та працевлаштування, глибоке посилення африканських урядів. По суті, я думаю, що для того, щоб європейський гуманізм переміг, йому потрібно знову стати більш незалежним та відкрити себе у формі, сприятливій для realpolitik»

Криза сутності НАТО

Оскільки Дональд Трамп надсилає сигнали про те, що європейські лідери не інвестують достатньо ресурсів у НАТО, а його все більш протекціоністська політика та відкликання військ з регіонів, важливих для ЄС, свідчить про своєрідне відсторонення від прямого покровительства, то Європейський Союз повинен задуматися над тим, наскільки надійним та доцільним буде НАТО надалі. Ця недовіра, яку Дональд Трамп вже заклав у відносини між США та ЄС, може проявитися у найважливіший момент. Частиною проблеми є також те, що НАТО, створений з метою протистояння ОВД, зараз вже не має визначеного прямого ворога. Недовіра всередині НАТО, екзистенціальна невизначеність та відсутність певного регулювання його членів буде надалі підштовхувати членів ЄС до розвитку автономної системи безпеки:

«Просто подивіться на те, що зараз відбувається. Ми маємо партнерів в одній частині світу, але зовсім не маємо координації між ними – особливо це стосується спільного прийняття стратегічних рішень між Сполученими Штатами та союзниками НАТО. Ми маємо нескоординовану агресію одного союзника НАТО – Туреччини – саме там, де наші інтереси найактуальніші. З цього питання не було зовсім ніякого планування в рамках НАТО. Нам потрібно визнати, що ми маємо проблеми з стратегічного та політичного боку»

«НАТО був розроблений як своєрідна відповідь супротивнику – Варшавському договору. 1990 року, коли первинний ворог зник, ми зовсім не переглянули цілі нашого геополітичного проекту. Існує непроголошена думка, що ворогом до сих пір є Росія. Також правдивим є твердження, що, коли відбувається вторгнення в Сирію проти тероризму, то це не ініціатива НАТО. Звичайно, ми використовуємо механізми НАТО, проте, в дійсності, діє коаліція, яка часто збирається на місці, «ad hoc». Отже, у чому саме реальна мета НАТО – це актуальне питання, яке потрібно задавати, особливо Сполученим Штатам Америки. Президент Трамп сприймає НАТО як комерційний проект, у якому США діє як своєрідна геополітична парасолька. Проте, ця парасолька має свою ціну – комерційна ексклюзивність: домовленість купувати американські товари. Франція на це не підписувалась»

«Коли Президент Трамп говорить, що «це ваші сусіди, а не мої», коли він публічно заявляє, що «терористи та джихадисти – європейські, а не американські», та коли він говорить, що «це їхня проблема, не моя» – ми мусимо розуміти, що він хоче сказати. Він просто ставить перед фактом те, що до сих пір було приховано в новій ідеї НАТО: «я більше не готовий платити та захищати їх, тому вони мають «прокинутися». НАТО змінює свою філософію. Коли Президент США говорить такі речі, то ми просто не маємо права не робити певні висновки. Чи буде він готовий допомогти, коли щось трапиться на наших кордонах? У цьому питання.»  

«В будь-якому разі, нам потрібно ставити питання – «що це означає – бути членом НАТО?». До цього часу ми спостерігаємо те, що НАТО – це система, яка не регулює своїх членів. Отже, тільки-но ми маємо країну-члена, яка відчуває, що має право діяти індивідуально та має підтримку США – вона починає діяти по-своєму. Це саме те, що сталося у випадку з Туреччиною»

 «Нестабільність американського партнера та зростаюча напруга між нами означає, що ідея європейської оборони буде ставати все більш популярною. Я хочу також додати, що на певному моменті нам буде потрібно переглянути нашу позицію щодо НАТО. На мою думку, зараз ми переживаємо «смерть мозку» НАТО. Нам потрібно бути чесними»

Росія – вічне зло чи прагматична перспектива?

Як вже було сказано раніше, якщо Європа хоче бути активним актором нового міжнародного порядку, їй потрібно виходити на діалог з Росією. Цей діалог повинен будуватися не на цінностях, ідеології, бажанні рівності та світового миру, а на речах, котрі скоріше підпадають під категорію realpolitik. Звичайно, цей діалог має будуватися на тому, що зрозуміло Росії – на категоріях, якими вона сама оперує. Росія, яка зараз знаходиться не у найкращому стані, буде повинна обирати шлях свого подальшого розвитку:

«Я дивлюсь на Росію та запитую себе – які стратегічні альтернативи вона має? Ми говоримо про країну, яка завбільшки з континент, населення якої поступово старіє та зменшується; обсяг ВВП якої рівний ВВП Іспанії; країна, яка переозброюється у масштабах вдвічі більших, ніж будь-яка інша європейська держава; країна, на яку повністю виправдано накладені санкції. Я думаю, що така модель існування не є довготривалою. Росія займається мілітаризацією, примноженням конфліктів, у той час, коли має свої внутрішні проблеми: з демографією, економікою, т.д. Отже, які стратегічні опції вона має?»

Таким чином, Емманюель Макрон вважає, що Російська Федерація не зможе ні відбудувати супер-силу самотужки, ані забажає «прогнутися» та підкоритися домінуванню Китаю. Отже, єдиний вихід – співпраця з ЄС:

«Які варіанти залишаються? Поновити політику балансу з Європою. Домогтися того, щоб Росію поважали. Консерватизм Путіна призвів до розробки анти-європейського проекту, проте я не бачу, як цей проект може проіснувати у довготривалій перспективі. Саме тому він набуде форми партнерства з Європою»

Тим не менш, під час нового діалогу з Росією, побудованого на прагматичних засадах, Європейський Союз не повинен здавати свої позиції, або ж зраджувати свої цінності:

«Якщо ми хочемо підтримувати мир в Європі, перебудувати європейську автономію – нам потрібно переглянути нашу позицію щодо Росії. США знаходяться у дуже жорстких відносинах з РФ – це їх адміністративне, політичне та історичне его. Але між ними знаходиться море. У той час, коли це наші сусіди – ми маємо право самостійно приймати рішення, а не просто слідувати американським санкціям. Нам потрібно обдумати стратегічні відносини з Росією, при чому не бути наївними та залишатися такими ж жорсткими щодо Мінського процесу та щодо всього, що відбувається в Україні. Але, зрозумілим є факт, що нам потрібно переглянути відносини з Росією»

ЄС: відкритість для нових союзників чи «closed for repair»?

Вступ до ЄС – тема, яка цікавить Україну найбільше. Справа в тому, що нам потрібно розуміти, що ЄС – не панацея. Союз переживає внутрішню кризу, що ставить питання подолання цієї кризи на перше місце порядку денного. Перед Європейським Союзом стоять завдання, які не вирішуються шляхом приєднання більшої кількості членів. Саме тому Емманюель Макрон проти продовження процесу розширення та не бачить у ньому сенсу:

«Що ж, як на мене, нам потрібно: по-перше, тест на стійкість. Якщо ми хочемо сильну Європу, вона повинна рухатися швидше і бути більш інтегрованою. Це не сумісно з відкриттям процесу розширення на даний момент. По-друге, ті люди, які говорять про те, що ми повинні розширюватися, це ті самі, хто каже, що ми повинні утримувати бюджет на рівні 1%. Ось метафора про тост, яку я розказував днями: хтось хоче, щоб шматочок тосту ставав все більшим і більшим, але коли мова йде про додавання масла, вони відмовляються»

Проте, навіть якщо ЄС буде мати наступну хвилю приєднання нових членів – першими будуть певні країни Балканського півострову та, за бажанням, Ісландія. Все вказує на те, що у найближчі 10-15 років двері для України буде дуже складно відкрити:

«Я впевнений, що нам потрібно реформувати наші процедури набуття членства, адже вони не відповідають поставленій цілі. Вони не стратегічні. Вони не являються політичними, надто забюрократизовані та незворотні, тоді як ми повинні бути в змозі розглянути питання зворотності (згортання процедури переговорів щодо набуття членства). По-друге, якщо ми занепокоєні цим регіоном (Балканами), то головна проблема, передовсім, це не Македонія або Албанія, а саме Боснія і Герцеговина. Це бомба уповільненої дії, що цокає прямо біля Хорватії та створює ризик повернення джихадистів. Третє питання в тому, що нам потрібно реформувати процедуру набуття членства до того, як починати перемовини»

«Ми маємо проблему. Якщо ми не можемо вирішити її, коли нас 27 (28 сьогодні, 27 завтра), то чи ви дійсно думаєте, що ми зможемо її вирішити, коли нас буде 30 чи 32?»

«Я не хочу приймати нових членів, доки ми не реформуємо Європейський Союз. Я думаю, що це справедлива та невід’ємна передумова.»
————————-
Роблячи висновки з інтерв’ю Емманюеля Макрона для The Economist, ми можемо сказати, що Президент Франції має нетипове бачення майбутнього Європейського Союзу. Він бажає бачити більш самостійний, більш технологічно та військово розвинений союз, котрий має вплив на важливі питання світової політики та макроекономіки. Лідер стверджує, що міжнародний порядок змінюється, тому Європейському Союзу потрібно подолати внутрішні проблеми та адаптуватися до нових реалій. Президент Франції виступає за технологічну та інформаційну незалежність ЄС. Він все менше довіряє НАТО, тому просуває ініціативу автономної європейської системи безпеки.

Звичайно, багато інших лідерів ЄС критикують такий підхід Макрона. Проте, можливо, це саме той підхід, який дозволить ЄС подолати кризу та стати важливою геополітичною силою у рамках нового світового порядку.

Популярні публікації