Кримська декларація: тактична перемога Києва, яку не можна втратити

25 липня на сайті Держдепу США було оприлюднено офіційний документ під назвою Кримська декларація. У заяві за авторством Майкла Помпео йдеться про те, що російське вторгнення в Україну та анексія Криму у 2014 році стали порушенням ключового принципу міжнародного порядку – непорушності кордонів.

Посилаючись на Декларацію Уеллса 1940 року, цим документом США “знову підтверджують свою політику щодо відмови визнання вимог Кремля зі встановлення суверенітету над територією, захопленою силою всупереч міжнародному праву”. А також звертаються до міжнародного співтовариства – союзників та партнерів – з закликом дотримуватись політики невизнання анексії Криму та відновлення територіальної цілісності України. У завершальній частині документу Держдеп закликає Росію поважати принципи міжнародного права, визнані демократичними країнами задля побудови вільного та процвітаючого світу, та відмовитись від руху в напрямку міжнародної  ізоляції.  

Читаючи «декларацію Помпео» між рядків, можна помітити кілька важливих підтекстів.

По-перше, декларація з’являється одразу після відверто провального для Трампа Гельсінського саміту з Путіним. Тому її можна розглядати як спробу адміністрації відігратись і продемонструвати, що США залишаються на боці Західного блоку, незважаючи на неоднозначні заяви глави Білого дому та ймовірні неформальні домовленості у форматі тет-а-тет.

По-друге, заклик до міжнародних партнерів щодо невизнання анексії Криму спрямований в бік тих європейських політиків, які дозволять собі досить неоднозначні та відверто проросійські заяви щодо легітимності кримського референдуму та законності дій Росії в Криму. Одним з найяскравіших прикладів такої поведінки останнього часу стала заява міністра МВС Італії Маттео Сальвіні, який в інтерв’ю Вашингтон Пост заявив, що Росія мала легітимне право на приєднання Криму, а революція в Україні була фальшивою. Що правда, згодом міністр МЗС Італії Енцо Міланезі спростував заяву Сальвіні, заявивши, що уряд Італії не визнає анексії Криму та виступає за продовження санкцій щодо Росії.

Оприлюднивши Кримську декларацію, США продовжують власну політичну традицію, утверджуючи випадок анексії Криму, як елемент порушення міжнародного права, аналогічний анексії країн Балтії у 40-х роках ХХ століття. Приєднання до Кримської декларації інших європейських країн, що почалося одразу після її оприлюднення (на момент написання тексту про офіційну підтримку політики невизнання анексії Криму заявили Велика Британія та ЄС загалом) унеможливить у майбутньому спроби заперечити факт порушення міжнародного права Росією та створюватиме можливості для України щодо законного повернення території півострову в юрисдикцію Києва.

По-третє, закликаючи Росію відмовитись від політики ізоляціонізму, Держдеп певним чином кепкує з концепції геополітичної самотності Росії, яка була запропонована Владиславом Сурковим у тесті «Самотність напівкровки (14+)». США пропонують Росії «грати за правилами» демократичного (тобто американоцентричного) світу, щоправда, залишаючи право обрати спосіб гри самому очільнику Кремля.

Тож попри провальний для Трампа Гельсінський саміт, Кримську декларацію можна вважати цілком прийнятною (хай і опосередкованою) тактичною перемогою України. Тепер завдання Києва полягає в тому, щоб якомога ефективніше використати цей документ у власних цілях та розширити клуб підтримки України.

Михайло Мозоль, спеціально для Фонду громадської дипломатії