Консультативна рада по Донбасу у запитаннях і відповідях
Автор: Антон Найчук, директор Фонду громадської дипломатії

На фоні світової боротьби з поширенням епідемії коронавірусу на другий план відійшли питання військового конфлікту на сході України та його врегулювання. Проте, представники опозиційних сил українського парламенту актуалізували дану тему своєю постановою, яка має на меті визнати незаконними рішення, узгоджені під час зустрічі ТКГ у Мінську 11 березня за участі Андрія Єрмака та Дмитра Козака.

На 25 березня була запланована наступна зустріч, де сторони мали б підписати рішення про створення консультативної ради, що викликало критичні відгуки як серед парламентарів, так й серед представників громадськості. Завуальованість дипломатії Офісу Президента спричинила багато питань, які дотепер перебувають без чіткої відповіді. Спробуємо максимально розставити всі крапки над «і» та врахувати аргументи всіх сторін, задіяних у зазначеному процесі.  

Для чого створюється консультативна рада?

Метою її формування є розвиток діалогу та підготовка політико-правових рекомендацій для врегулювання конфлікту. До складу ради входитимуть по 10 представників з боку України та ОРДЛО. Окрім того, правом дорадчого голосу наділятимуться ОБСЄ, Франція, Німеччина та Російська Федерація. Модератором засідань ради виступатиме представник ОБСЄ, який матиме по 2 заступники зі сторони України і ОРДЛО.

Чому українська делегація пішла на такий крок?

Керівник Офісу Президента Андрій Єрмак не приховує намірів досягти прогресу у переговорному процесі з реінтеграції непідконтрольних територій, що повною мірою підтримується Володимиром Зеленським. Зустріч у Мінську 11 березня використана Андрієм Єрмаком для прямого предметного обговорення проблем з російським колегою Козаком та була покликана продемонструвати результат їх ефективної взаємодії. Врешті-решт, рішення про створення консультативної ради стало одним з плодів роботи переговорного каналу Єрмак-Козак, якому в Офісі Президента України відводяться великі аванси.

Підтримав позицію Андрія Єрмака й нещодавно включений до РНБО міністр з питань тимчасово окупованих територій Олексій Резніков. На його думку, створення групи демонополізує голос бойовиків на переговорах в Мінську, за рахунок включення туди жителів ОРДЛО, які були вимушені покинути домівки. Іншими словами – переселенців. Вірогідно, на Банковій розраховують протягнути таким чином вигідні для України ініціативи в політико-правовому полі та пришвидшити врегулювання ситуації.

В чому полягають загрозливі моменти консультативної ради?

Аналізуючи доступний проект рішення про створення дорадчого органу, принципи і порядок його функціонування легко знайти суперечливі положення, які розцінюються опонентами як «зрада» національних інтересів. Відведений консультативній раді функціонал та передбачені особливості його здійснення дійсно ставлять під сумнів доцільність нового утворення, додатково створюючи підстави для дипломатичної поразки.

По-перше, рішення ради носитимуть виключно консультаційний характер, що актуалізує питання: навіщо бюрократизувати переговорний процес ще одним майданчиком з сумнівними перспективами? До цього не вдавалося знайти достатнього порозуміння ні в рамках ТКГ (де вже ведеться діалог з представниками ОРДЛО), ні на рівні «нормандського формату». Такі проблеми тільки закріплювали аргумент – ключ до припинення війни на Донбасі знаходиться в Кремлі, а будь-які перемовини з бойовиками (навіть ті, які здійснювались відповідно до Мінських домовленостей) не даватимуть результату. В такому випадку, досить сумнівними є припущення про майбутню дієвість консультативної ради.

По-друге, ключовий принцип роботи ради – це прямий діалог між Україною та представниками ОРДЛО, що несе в собі загрозу легітимації бойовиків. Буде помилкою вважати, що українська сторона не веде діалог з т.зв. ЛДНР, оскільки під час ТКГ бойовики завжди виступали у якості запрошеної сторони та комунікували з уповноваженими офіційним Києвом українськими делегатами. Такий формат чітко передбачений в комплексі заходів з виконання Мінських домовленостей. Проте, в консультативній раді передбачено включення до переговорів представників з боку Франції і Німеччини, а, значить, бойовики матимуть змогу правомірно контактувати з нашими західними партнерами як повноцінний, а головне самостійний суб’єкт переговорів. Фактично ми сприяємо зовнішній легітимації представників незаконних формувань і питання «чи відповідає це українським національним інтересам» виглядає риторичним.

По-третє, у відповідності до проекту рішення ТКГ про створення консультативної ради Російська Федерація прирівнюється до ОБСЄ, Франції та Німеччини, отримуючи на рівні з ними право дорадчого голосу під час врегулювання суперечливих питань між Україною і ОРДЛО. Де тут підводний камінь? У тому, що тепер Росія виступатиме посередником і миротворцем, а не агресором. Таким кроком, у дипломатичній площині ми поступово перетворюємо бойові дії на сході на «громадянський конфлікт» без зовнішнього втручання.

Що ми маємо у підсумку?

Шляхом створення консультативної ради Росія отримує можливості для досягнення важливих цілей – дистанціювання від конфлікту та дипломатичне переведення його в площину українського внутрішньополітичного. Це виглядає так, ніби йдучи на поступки в Офісі Володимира Зеленського розраховують на подальші фундаментальні зрушення в частині перегляду окремих положень Мінських угод – роззброєння бойовиків та отримання контролю над кордоном до місцевих виборів. Дипломатична гра Андрія Єрмака несе в собі безліч ризиків й поки Київ розраховує на теоретичний успіх, в Кремлі здобувають практичні результати. Саме тому, до своєрідного «мінського гамбіту» української влади адресується багато критики. Навіть всередині фракції «Слуги народу» виникли протиріччя. Зокрема, відкрита критика дій Андрія Єрмака з боку позаштатного радника президента депутата Гео Лероса завершилась звільненням останнього. Володимир Зеленський вирішив зайняти жорстку лінію й демонструє бажання випробувати усі дипломатичні підходи до забезпечення миру на сході. Проте, дуже важливо в такій стратегії не переступити межу, де закінчується прагматична політична й розпочинається здача національних інтересів.  

Популярні публікації