Казахстан: до чого призведе чергова криза в регіоні?

Автор: Олександр Гнидюк, експерт Фонду громадської дипломатії

Пострадянський регіон в останні десятиліття пережив ряд глобальних економічних та військово-політичних криз, які створюють серйозні труднощі безпекового характеру, від вирішення яких, без перебільшень, буде залежати наш спільний розвиток на найближчі десятиліття. До їх числа відноситься загострення внутрішньополітичної ситуації в Казахстані та реакції на це зі сторони впливових регіональних гравців, більшою мірою Росії.

Як це було?

Тисячі протестувальників у Казахстані вийшли на вулиці через різкий ріст цін на енергоресурси, зокрема, газ, який подорожчав вдвічі через встановлення ринкової ціни на блакитне паливо. Громадськість у Казахстані дуже залежна від вартості енергоносіїв – мова йде як про додаткові витрати на пальне, так і про автоматичне збільшення вартості основної частки товарів та послуг, які у своєму виробництві й транспортуванні дуже залежні від цін на енергоресурси. І, як це не парадоксально звучить, але розпочали протест якраз співробітники нафтогазових структур, незадоволенні загальним рівнем заробітних плат у цій галузі.

Зовсім скоро протест набрав масового характеру по всій території держави, а на додачу до економічних лозунгів, почали з’являтися більш радикальні політичні – повний перезапуск державного механізму та зміна керівництва країни. Влада пішла на жорсткі кроки щодо придушення протестів та почала заявляти про всім відомий «зовнішній слід» у підготовці та запуску відповідних процесів.

З урахуванням того, що чинний президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв звернувся по військову допомогу до членів Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), яка повністю керується Кремлем, стає зрозуміло – керівництво Казахстану почало опосередковано звинувачувати колективний Захід і йти на ще більше зближення з Москвою. Цьому підтвердження і в тому, що військові формування ОДКБ, в яких основну частку становили саме російські солдати, були відправлені в Казахстан для «стабілізації ситуації».

Що ж відбулося насправді?

Хронологія подій та фінальні чистки після придушення протестів чітко засвідчують, що події в Казахстані, крім сплеску протестної активності значної частини незадоволеного суспільства, – це не що інше, як внутрішньополітичне протистояння декількох фінансово-політичних груп впливу в середині держави – чинного керівництва та представників умовного клану екс президента Назарбаєва, до якого в підсумку приєдналися зовнішні сили, але точно не у тому форматі, про який заявляли провладні пропагандисти в Казахстані.

Можливість реалізації такого сценарію ми прописували ще у листопаді 2019 року в рамках дослідження «Республіка Казахстан: етапи транзиту та нові виклики», з яким ви можете ознайомитись на сайті Фонду громадської дипломатії. Тоді ми допускали ймовірність загострення політичного протистояння в середньостроковій перспективі через збереження значної частки повноважень у Нурсултана Назарбаєва, який був обраний головою Ради Безпеки РК – до того консультаційного органу, який перед початком транзиту влади перетворили у Конституційний з надзвичайно широкою сферою повноважень. Починаючи від сектору безпеки, закінчуючи впливом на кадрові призначення в економічному секторі. До того, вже на той час почав збільшуватись політичний вплив доньки Нурсултана Назарбаєва Дариги Назарбаєвої та, відповідно, наростати її протистояння з Токаєвим.

Останні події засвідчили, що цей прогноз з різними модифікаціями все ж втілився в реальному житті. Відповідно, на етапі росту протесту основний удар пішов саме по клану Назарбаєвих. Одразу після початку заворушень було звільнено з посади керівника Комітету нацбезпеки Каріма Масімова, екс прем’єра та одного з найбільш відданих соратників Назарбаєва, якому в підсумку оголосили підозру в спробі організації перевороту та державній зраді. Ще один важливий аспект, про який чомусь забувають більшість представників ЗМІ – це те, що Масімов та Назарбаєв протягом останніх десятиріч були незмінними перемовниками з Пекіном. Явне усунення обох – це чіткий сигнал про намагання Токаєва або Кремля, що більш вірогідно, інтегрувати своїх людей у цей процес.

Колишній лідер держави Нурсултан Назарбаєв був усунутий з поста очільника Радбезу разом з усіма своїми ставлениками, у медіа розпочалася активна компанія з дискредитації Дариги Назарбаєвої через її офшори та майно на Заході.

Загалом, усі прибічники клану Назарбаєвих були усунені з ключових державних посад. Одна з останніх відставок – сват Дариги Назарбаєвої Берік Імашев, рішенням Токаєва, був звільнений з посади голови тамтешнього ЦВК.
За великим рахунком, мова йде про повне усунення від влади клану Назарбаєва, який, попри тісну співпрацю з Росією, десятиліттями намагався балансувати у зовнішній політиці між Сходом та Заходом. Станом на зараз ситуація кардинально змінилась, адже Токаєв зміг зміцнитися за рахунок підтримки Росії й, з високою ймовірністю, стане повністю підконтрольним зі сторони Кремля. Безперечно, з точки зору інтересів України – це надзвичайно погано новина.

Росія та Китай: зближення позицій чи потенційний конфлікт?

Росія та Китай протягом останніх років конкурували за збільшення власного впливу у Центральній Азії. Якщо брати до уваги виключно Казахстан, то КНР вкладали десятки мільярдів доларів у розвиток інфраструктурних проєктів з Нур-Султаном в рамках ініціатив «Один пояс, один шлях» та йшли звичним шляхом тихої окупації, тоді як Росія зберігала власний контроль над державою через два інститути – ЄАЕС та ОДКБ, що дозволяло впливати як не економіку, так і на безпекову складову, яка, в підсумку, дозволила Кремлю збільшити власний контроль над Казахстаном.

Зрозуміло, що між Москвою та Пекіном відбулись певні домовленості, зважаючи на дуже «пасивну» позицію КНР щодо ситуації в Казахстані та, фактично, зелене світло перед введенням російських військових на територію держави. Зрозуміло, що Китай отримав певні гарантії від Росії щодо збереження власних активів та впливу над економікою Казахстану й порушувати ці домовленості Кремлю поки не вигідно, зважаючи на перманентну кризу у протистоянні з колективним Заходом, більшою мірою США. Натомість координація спільних дій між Росією та Китаєм дозволить обом гравцям розширити власний вплив не тільки в Центральній Азії, а й в решті Європи.

Разом з тим, завжди залишатиметься можливість загострення протистояння між Москвою та Пекіном в контексті розподілу сфер впливу та збільшенню частки китайської присутності, що виглядає абсолютно логічно у зв’язку з відверто неспівставними можливостями обох держав.

В цьому контексті залишається відкритим питання щодо подальших реакцій зі сторони офіційного Вашингтону, адже останні події в Казахстані не могли залишитись поза увагою Білого дому й там повинні усвідомлювати, що амбіції Росії та Китаю простягаються куди далі Центральної Азії чи Східної Європи, мова йде про максимальні впливи на рівні Європейського Союзу та лідерів цього утворення – Франції й Німеччини, які не приховують бажання розширювати співпрацю з Москвою та Пекіном, на фоні традиційного партнерства зі США, яке пережило ряд серйозних криз протягом останніх років.

На цей час зрозуміло одне – кризу в Казахстані вдалося врегулювати, клан Назарбаєва практично повністю позбавлений впливу на процеси в середині країни, а Росія суттєво збільшила вплив над офіційним Нур-Султаном. Далі буде…

Популярні публікації