Чим завершились «миротворчі» ініціативи Путіна по Лівії?
Автор: Олександр Гнидюк, експерт Фонду громадської дипломатії

19 січня у Берліні пройшла міжнародна конференція по Лівії, яка носила певний геополітичний символізм у зв’язку з неприхованим потеплінням у двосторонніх відносинах між Німеччиною та Росією. На фоні відсторонення Вашингтону від лівійського кейсу відбувається активізація ряду інших гравців – Росії та Туреччини, які намагаються серйозно розширити свою присутність в регіоні. Подібні дії не залишились поза увагою Ангели Меркель та Еммануеля Макрона, які продовжують протистояння з Вашингтоном й розглядають Володимира Путіна в якості потенційного союзника по ряду питань, які йдуть всупереч інтересів адміністрації Дональда Трампа.

Встановлення контролю над ситуацією у Лівії відповідає інтересам кожної з визначених сторін. Для Володимира Путіна важливо розширити вплив Росії у Північній Африці та отримати доступ до енергетичного сектору Лівії. Реджеп Ердоган цікавиться енергетичними ресурсами та прагне розширити свій контроль у регіоні в контексті можливого загострення двосторонніх відносин з Ізраїлем через будівництво останніми газопроводу EastMed, який стане прямим конкурентом «Турецького потоку» у боротьбі за вихід на європейські ринки збуту. Для Німеччини це питання має інтерес, в першу чергу, у безпековій площині, адже від ситуації в Лівії напряму буде залежати рівень міграційних потоків до ЄС. Ні для кого не секрет, що саме міграційне питання становить загрозу розміреній європейській політиці й може призвести до загострення соціальної напруги в середині утворення.  Також колективний Брюссель зацікавлений у стабільних поставках лівійських енергоресурсів та забезпеченні безперебійного функціонування всієї  інфраструктури, пов’язаної з видобутком і транспортуванням нафти.

Про підготовку та результати конференції у Берліні

Перший раунд публічних переговорів між представниками сторін конфлікту в Лівії відбувся в Росії, фактично одразу після візиту німецького канцлера до Москви та її переговорів з Володимиром Путіним. З високою ймовірністю, Кремль повинен був виконати чорнову роботу напередодні зустрічі в Берліні, яка полягала у розробці прийнятного сценарію виходу з кризи та підписанні конкретних угод. Однак переговори у Москві не призвели до очікуваного ефекту. На даний момент вже можна констатувати, що результати конференції у Берліні також залишились доволі сумнівними, адже сторони так і не змогли вийти на конкретні домовленості.

У підсумковій заяві учасники конференції відзначили на необхідності відновлення державної монополії на застосування сили та створенні єдиних лівійських сил безпеки. Реалізація подібної ініціативи виглядає малоймовірною зважаючи на те, що представники сторін конфлікту – командувач Лівійської національної армії фельдмаршал Халіфа Хафтар та голова уряду національної згоди Фаїз Сарадж навіть не змогли сісти за один стіл переговорів, не кажучи вже про розробку конкретних механізмів врегулювання конфлікту.

У підсумковій заяві йдеться, що учасники саміту домовились про невтручання у військовий конфлікт зі сторони третіх сторін, розробку механізмів економічного відновлення Лівії (мають бути реалізовані під егідою єдиного уряду, якщо його ще вдасться сформувати) та створення військової моніторингової комісії. Також було оголошено про встановлення ембарго на продаж озброєнь та запровадження санкцій стосовно подальшого застосування сили з боку обох сторін.

Цілком очевидно, що обмеження такого характеру матимуть виключно символічний характер й будуть обумовленні інтересами кожного окремого гравця. Для прикладу можна згадати контрольовані Кремлем незаконні військові формування ПВК «Фагнера», які продовжують брати активну участь у бойових діях на території Сирії та вже згаданої Лівії без формальної згоди на те зі сторони Росії. Крім того, на території Лівії переплітаються інтереси ряду впливових політичних акторів, що також впливає на можливість подальшого врегулювання. Лівійську національну армію в особі фельдмаршала Халіфи Хафтара підтримують одразу декілька гравців: Франція, Єгипет, ОАЕ, Саудівська Аравія та, значною мірою, Росія. Уряд національної згоди на чолі з Фаїзом Сараджем має конкретні домовленості з Туреччиною в особі  Реджепа Ердогана. Крім того, Фаїз Сарадж зберігає підтримку з боку більшості європейських держав.

Зважаючи на результати переговорів у Москві та Берліні можна відзначити, що в ролі головного інтересанта мирного врегулювання виступає саме Фаїз Сарадж, який, на даний момент, знаходиться у складній ситуації з точки зору співвідношення воєнного потенціалу відповідно до Лівійської національної армії Халіфи Хафтара. За таких обставин Халіфа Хафтар, зважаючи на загрозу прямого військового втручання зі сторони Туреччини та посередництво Москви, все-таки взяв участь у переговорах, але не погодився підписувати жодних договорів.

На даний момент ситуація складається таким чином, що будь які подальші кроки в напрямку врегулювання ситуації в Лівії будуть залежати від рівня міжнародної підтримки кожної зі сторін конфлікту. Якщо переформулювати – від реальних загроз перед Лівійською національною армією та персонально Халіфою Хафтаром за продовження військових дій.

Про що це свідчить для України?

Будь яке посилення геополітичного статусу Росії, в силу об’єктивних обставин, не може відповідати інтересам України. Кремль намагається розширити сферу власного впливу та включитись в якості посередника у процес врегулювання ряду конфліктів на території Близького Сходу та Африки – Сирія, Іран, Лівія.

Це може сприяти подальшому поглибленню партнерських відносин між Росією та державами ЄС, що створює додаткові ризики для збереження принаймні існуючого формату підтримки щодо офіційного Києва.

Популярні публікації