Протести в Ірані: що далі?

28 грудня 2017 року в Ірані почалися масштабні акції протесту проти уряду. Мітингувальники вимагали від влади вирішити соціально- економічні проблеми (побороти бідність і безробіття) та дистанціонуватись від конфліктів у Сирії, Іраку та Лівані.

Протестні акції почалися на півночі країни, в місті Мешхеде, а вподальшому поширилися на десятки інших населених пунктів. Високий рівень політичної активності можна було спостерігати не лише в сучасних містах, де молодь виступає за вестернізацію, лібералізацію та готова до значних політичних перетворень, але й в традиційно консервативних провінціях. Це дає змогу стверджувати, що рівень довіри до правлячого режиму, навіть у найбільших фанатиків Ісламської республіки, знизився.

В іранському суспільстві спостерігаються революційні тенденції. Вони проявляються через збільшення відсотка напруги та все більше поширення революційних настроїв серед мас. Свідченням цього стали події, які відбулися 30 грудня в столиці Ірану – Тегерані. Там протестувальники намагалися штурмувати державні будівлі, що призвело до сутички з поліцією.

Реакція влади на останні події в країні була досить неоднозначною. З перших днів протесту відбулися масові арешти активістів по всій країні. Для того, щоб антиурядові мітинги не набули організаційної форми та більш масштабного характеру було заблоковано Instagram і Telegram. Президент Хасан Рухані на засіданні уряду заявив, що участь в протестах є конституційним правом іранців, але закликав не застосовувати насильства.

Риторика іранської правлячої верхівки передбачувана як для країни, в якій при владі перебувають релігійно фанатичні клани. Однак, доцільно вдатись до певного історичного екскурсу. До 70-х років XX століття Іран вважався головним союзником США у Перській затоці. Всі сили правлячого режиму були спрямовані на те, щоб Іран став сильним регіональним лідером. Для цього швидкими темпами проводилася модернізація економіки і створювалася сильна та конкурентоспроможна армія.

Основним недоліком цих перетворень було те, що вони відбувалися без врахування традиційної культури та канонів мусульманства.  Це в свою чергу, стало причиною невдоволення населення. До ісламської революції (1978-1979 рр.) призвела низка обставин: поширення західної культури, провальна боротьба з корупцією, сильна ісламська опозиція на чолі з аятоллою Хомейні. Після демонтажу правлячого режиму влада опинилася в руках духовного правителя, а країну після референдуму 30 березня 1979 р. було проголошено ісламською республікою.

За весь час правління релігійних кланів в Ірані накопилася велика кількість проблем. Основною причиною іранських протестів називають масове безробіття, повільний ріст економіки, це при тому, що Іран – індустріальна країна з розвиненою нафтовою промисловістю.

В 2016 році з Ірану було знято економічні санкції, але це не призвело до  позитивних змін в економіці. Натомість, Тегеран продовжує фінансувати шиїтські рухи в Іраці, Лівані і Сирії, щоб експортувати “ісламську революцію” в ці країни та в інші країни Близького Сходу. За словами урядовців, ситуація в країні знаходиться під контролем. Командуючий Корпусом вартових ісламської революції, Мохаммад Алі Джафарі запропонував 3 січня вважати “днем закінчення смути” і подавлення протестів у країні.

 Не дивлячись на позитивну риторику правлячої верхівки, в суспільстві й надалі панують радикальні настрої, адже соціально-економічні та політичні проблеми так і не вирішені. І, якщо ситуація дійсно знаходиться під контролем влади, то це ненадовго. Можна сказати, що це “затишшя перед бурею”, яка чекає Ісламську республіку. Такий варіант розвитку подій буде справді реальним, якщо ісламське духівництво не візьме курс на лібералізацію і вестернізацію політики та не почне реальну боротьбу з корупцією.

Та все ж, якщо об’єктивно оцінювати ситуацію в Ірані, то майбутнього ця країна, як Ісламська республіка не має. Коли саме протестні настрої охоплять критичну масу населення є лише питанням часу.

Автор: Надія Кіндрачук, спеціально для Фонду громадської дипломатії