Принцип «брудної гри»: як роль зачинателя головних міжнародних спортивних скандалів показує справжнє обличчя російської дипломатії?
Богдан Боднарук, Студент КПНУ ім. І.Огієнка

Підступ, підкуп, інтриги-багатоходівки і т.п. виверти споконвіку становлять суть російської політики і дипломатії. Візантійщина і макіавеллізм настільки вкорінилися у ній, що нині вже не викликають на Заході ні подиву, ні навіть особливого невдоволення. І лише коли російські політики і державні мужі розпочинають креативити, розширювати і модернізувати сфери власної політичної і дипломатичної активності, а особливо – маскувати її під західну прагматичну і максимально внормовану політику, вони гарантовано наражаються на невдоволення, занепокоєння і, врешті, на санкції.

Саме такою є нинішня стадія відносин Росії і Заходу. Москва активно модернізує та інтенсифікує свою політику, вибудовуючи її на імперській ідеології та реваншизмі. Відповідно модернізується й політична етика, наскрізними елементами якої стають абсолютна політизація усіх сфер суспільного життя, примат політичних цілей над рештою, з кінцевою метою досягнення національної і державної першості і кращості. Цілком природнім за таких умов сценарієм стало взаємопроникнення політики і російського професійного спорту, за нормальних умов середовища відносно аполітичного. Відтак російське спортивне чиновництво одного чудового дня відкрило для себе нову оруелівську реальність, в якій спорт беззастережно підпорядкований політичним інтересам, а професійних спортсменів очікувала роль «рабів лампи».

Світова ж спортивна спільнота звична до зовсім іншої схеми поведінки. В міжнародному спорті чільне місце відводять зносинам, заснованим на доброчесності, прозорості та відкритості. І останньою цінністю у цьому переліку, але далеко не останньою за вагою, є рівність можливостей та умов для всіх. Ці норми давно імплементовані. Вони є загальнообов’язковими до виконання, їхня об’єктивність не викликає особливих сумнівів. Різке відхилення від заданого вектору, тим більше категорична відмова творити спорт в межах обумовлених правил виглядає неприйнятною. Спорт із доволі помітними домішками політики автоматично робить Росію вигнаницею зі спільноти цивілізованих держав, у якій спортивне життя здавна підпорядковується усталеному зводу правил.

І хоча зовсім без політики не обходиться, але тут швидше спостерігається прагнення дійсно утвердити у спорті (як і в інших суспільних сферах) фундаментальні принципи західної демократії, як от загальнодоступності та максимальної відкритості, обов’язкової конкурентності і викорінення расизму і шовінізму. Для світової спортивної спільноти, наприклад, вкрай неприйнятним фактом є пропагування расизму у модерному світі, в зв’язку з чим такий міжнародний футбольний турнір, як Ліга Чемпіонів обрав собі в якості одного з ключових гасел вислів «Ні расизму». Чиновники ФІФА навіть зажадали створення тематичної реклами, яку транслюють у перерві матчів означеного футбольного форуму. Іншою істотною за своєю вагою є вимога неприпустимості використання синтетичних засобів з метою штучного покращення результатів атлетів. Саме задля регулювання у цій сфері працює Всесвітнє Антидопінгове Агентство (ВАДА).

Власне, ВАДА й стала нещодавно санкційним інститутом, через який Захід вкотре висловив Росії своє «невдоволення і занепокоєння».

Ведучи мову про випадки порушень міжнародного спортивного законодавства з боку путінської Російської Федерації, варто розпочати з небачених до того результатів тамтешніх спортсменів на домашній олімпіаді в Сочі 2014 року. Тоді, за дуже дивним збігом обставин, російська олімпійська збірна виборола впевнену перемогу ледь не у всіх представлених спортивних дисциплінах. Дещо пізніше цю справу стала розслідувати дисциплінарна комісія МОК за активної підтримки ВАДА. Результати, м’яко кажучи, шокували і примусили російську олімпійську команду осоромитися, причому зробити це в глобальному масштабі. Як висвітлювала «Нью Йорк Таймс» у 2017 році, колишній глава Московської антидопінгової лабораторії Грігорій Родчєнков зафіксував у своєму щоденнику, що обговорював підміну допінг-проб під час Олімпіади в Сочі 2014 року з Віталієм Мутком, який на той момент був міністром спорту. За чотири дні до початку Олімпіади у Сочі, 3 лютого 2014 року, Родчєнков передав Мутку «список Дюшес», тобто перелік з десятків прізвищ атлетів, які вживали коктейль із заборонених препаратів і чиї допінг-проби планувалося підмінити. «Дисциплінарна комісія не вважає ймовірним, що ці сторінки могли бути знову переписані або що Родчєнков міг в той час спотворити дійсність», – цитує видання позицію Міжнародного олімпійського комітету (МОК). І це лише один з кількох випадків, коли профільні чиновники підтверджували, що РФ просто таки начхати на міжнародне право, зокрема в частині чесності ведення спортивної боротьби.

Наступним доволі відчутним ударом по репутації Кремля стали події, фігурантами яких стали раніше згадана організація ВАДА та в ролі головного винуватця – Всеросійська Асоціація Легкої Атлетики (ВАФЛА). Знову ж таки, скандал відбувся на тлі раніше проведених розслідувань.

Після декількох попередніх розслідувань впродовж 2014 – 2015 років та публікації звіту комісії ВАДА з розслідування діяльності російського антидопінгового агентства від 9 листопада 2015 Рада Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій (ІААФ) своїм рішенням від 13 листопада тимчасово відсторонила Росію від змагань під своєю егідою на невизначений період. Рішення було прийняте 22 голосами з 23. Прийняте рішення унеможливило участь збірної легкоатлетів Росії в Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро 2016 року. У звіті містилися звинувачення в масових і систематичних приховуваннях застосування допінгу російськими спортсменами. На підставі проведеного розслідування ВАДА рекомендувала Міжнародній асоціації легкоатлетичних федерацій дискваліфікувати Всеросійську федерацію легкої атлетики (ВФЛА), позбавити ліцензії Московську антидопінгову лабораторію, а також відсторонити російських легкоатлетів від змагань під егідою Міжнародної федерації легкої атлетики. Також було повідомлено, що російським антидопінговим агентством були знищені проби допінг-контролю. З цього приводу міністр спорту Росії та спортивний функціонер Віталій Мутко зазначив, що знищення відбулось начебто з відома ВАДА, яке видало циркуляр, в якому вказано, що проби з деякого моменту мають бути збережені, тому решта проб була знищена.

Але й це ще не все. У листопаді поточного року ВАДА оприлюднило результати чергового етапу слідчих дій у справі порушення Росією антидопінгових правил. Цілком очікуваним стало викриття ФСБ як сторони, що сприяла підміні допінг-проб з тим, щоб запобігти подальшим гучним викриттям нормативних порушень Росії в царині міжнародного спортивного права.

Не варто й говорити про цілу серію глобальних проколів Росії в рамках міжнародних футбольних турнірів. Згідно із нещодавно опублікованим розслідуванням, тепер вже колишній президент ФІФА Й. Блаттер продав Москві право господарювати на ЧС 2018. Факт угоди зафіксовано у 2011 році. Вчинивши в такий спосіб, російські футбольні функціонери продемонстрували кричущу зневагу до світової футбольної співдружності.

Далі – більше. Декілька тижнів тому ФБР явило світу матеріали, згідно із якими спецслужби РФ «хакнули» електронні скриньки верхівки ФІФА задля збору компромату на чиновників спортивної організації. Цей компромат мав бути використанний в якості гарантії мовчання на випадок можливих звинувачень Росії у неправомірних діях.

Можна з великою долею ймовірності говорити про цілковиту підтримку т.зв. «допінгових програм» з боку урядових структур РФ на найвищому рівні. Куратором зазначеної програми на її старті був В. Мутко, який донедавна обіймав посаду міністра спорту. Надалі управління було передане до рук діючого міністра. І так, є цілком серйозні підстави говорити про те, що такі кроки здійснювалися свідомо. Якби не прискіпливість посадовців ВАДА та МОК, якби не їхня ретельність у підході до розслідувань, навряд чи світ сколихнули б такі гучні компрометуючі новини про манеру ведення справ у міжнародному спорті зі сторони РФ. Поки, на щастя, про повторюваність випадків застосування допінгу говорити не доводиться. Та це лише завдяки своєчасно проведеним слідчим діям з боку міжнародних органів. Потрібно також не забувати і про доволі серйозний резонанс створений після висвітлення результатів. Можливо саме це попередило подальші грубі порушення. Що виглядає логічним. Недарма в РФ існує вислів, що мовою оригіналу звучить: «Не пойман – не вор».

Підсумовуючи викладене, варто сказати, що в російських реаліях межі між політикою й спортом давно стерті. Особливо чітко це простежуємо в останні п’ять років. Якщо взяти до порівняння методи й засоби, якими послуговується білокам’яна у досягнені геополітичних цілей та цілей спортивних – ми побачимо майже ідентичний підхід. Який власне і базується на означеному у заголовку матеріалу принципі «брудної гри». Не використаним у міжнародній спортивній активності з боку РФ залишаються тільки зовсім вже божевільні інструменти на кшталт терористичних атак чи відвертого криміналу, як то сталося з ліквідацією екс-розвідника Скрипаля у Лондоні. З історичного досвіду відомі ж випадки, коли імперські амбіції політичної еліти можуть підштовхнути останню на задіяння всіх можливих інструментів заради реалізації недосяжних цілей.

Популярні статті