Незграбна конспірологія або Як складаються пазли путінської стратегії
Дмитро Гаврилюк, кандидат політичних наук, політолог

Як стверджував давньогрецький філософ Геракліт: «Все тече, все змінюється». І дійсно, час – це така субстанція, яка стимулює до трансформацій, адаптації до нових умов, удосконалень. Проте разом з людиною розвиваються і всі напрямки та результати її діяльності – як позитивні, так і негативні. До прикладу, вищезгадана філософська істина не оминула і сучасних воєн, які сьогодні прийнято називати гібридними. Гібридна – означає багатокомпонентна, адже в глобалізованому світі, наскрізь пронизаному різного роду політико-економічними залежностями та зв’язками, просто зброєю війну виграти дуже складно.

На жаль, так склалося, що на долю українців випала нагода, якщо можна так виразитись, перевірити дане твердження на власній практиці. Адже сьогодні наша країна мусить захищати свій суверенітет (та й, по-суті, стояти на сторожі європейської безпеки), воюючи з однією із найсильніших армій світу – як за військовими потужностями, так і в контексті пропагандистської машини.

На щастя, не програвати агресору ні на військовому, ні на політичному, ані на економічному фронтах Україні допомагає Захід, направляючи Путіна «на шлях істинний» передусім різного роду санкціями.

Варто зауважити, це досить дієвий інструмент, що, як показує практика, поки дає кращі результати порівняно з усілякими політико-дипломатичними переговорами. Разом з цим поступове економічне виснаження Кремля ставить його у положення, подібне до вужа на розігрітій пательні, що спонукає агресора посилювати активність на інформаційно-пропагандистському фронті. При чому, на грані «підсмаження» росіяни роблять це досить незграбно. І поступово пазли путінської стратегії  у даній війні таки складаються в єдину картину.

Варто розпочати з того, що насправді агресія проти України не тільки ще раз підтвердила побоювання міжнародної спільноти щодо хворих імперіалістичних амбіцій Путіна, що є загрозою глобальному політичному порядку та безпеці. Вона оголила ще одну величезну проблему, яка до цього моменту не сприймалася достатньо серйозно. Мова про те, наскільки глибоко російське коріння проросло на Заході, і наскільки серйозна та системна робота для цього проводилась, можна припустити, роками або й десятиліттями. Тепер дистанційні маніпуляції в Європі зі стін Кремля вже не здаються таким фантастичним явищем, як було прийнято вважати ще донедавна.

Практично доведені факти втручання РФ у вибори президента США, намагання вплинути на перебіг президентської кампанії у Франції, інформаційна підтримка референдуму в Каталонії – ось далеко не повний перелік прикладів, що свідчать на користь вище висловленої думки.

Ну і звісно ж, не обходиться без застосування Москвою подібних маневрів щодо ситуації в Україні.

І здається, цього разу невидимі пазурі російської агентури проникли у серце сучасної демократії – Європу. Щоб проілюструвати дану гіпотезу, достатньо буде провести не складний аналіз найсвіжіших європейських політичних подій в контексті української проблематики.

УКРАЇНСЬКА МОВА – ЗНОВ ОБ’ЄКТ ПОЛІТИЧНИХ МАНІПУЛЯЦІЙ

В багатонаціональній Україні мовне питання на ряду з питанням вибору зовнішньополітичного курсу завжди було предметом маніпуляцій в ході виборчих кампаній.

Зараз же даний прийом намагаються використати на більш глобальному рівні – через категоричне не сприйняття нового українського закону про освіту, а точніше – його мовної частини.

Так, Росія (що не дивно, враховуючи обставини), Румунія, Польща та особливо Угорщина виступили фактично одним фронтом проти ініціативи України щодо посилення використання державної мови на власних теренах. Про те, що мова – одна з головних ознак політичної нації, про те, чому освітня реформа в Україні є виправданою і жодним чином не порушує міжнародного законодавства, можна було б говорити багато. Але зараз не про це.

В даному випадку важливо зазначити, що не бажаючи банально вислухати аргументацію нашої країни на користь освітньої реформи, Угорщина навіть заявила про блокування всіх євроінтеграційних прагнень України. Дійшло до абсурду – заяв про ініціювання перегляду Угоди про асоціацію з ЄС і навіть організації спеціальних слухань у ПАРЄ, присвячених «утискам нацменшин в Україні» через освітній закон!

А на фоні цієї всієї катавасії  (випадково???) з’являється інформація про підготування в Угорщині акції «Самовизначення для Закарпаття»! І все це з подачі країни, політична еліта якої славиться в Європі своєю неприродною симпатією до Путіна. До слова, коли хто забув, під аналогічним лозунгом в Угорщині був проведений мітинг у березні 2014 року. Що означає цей час для України, думаю, коментувати зайве.

ПРОДАТИ КРИМ

Паралельно з нагнітанням мовного конфлікту на засіданні ПАРЄ виступає президент Чехії Мілош Земан, який дозволяє собі висловити думку про те, що анексія Криму – закрите питання, і Україні слід було б погодитися на компенсацію від Росії грошима, нафтою чи газом.
Хоча на таку «власну думку» офіційної особи в Європі (та й в самій Чехії) відреагували, м’яко говорячи, не схвально, але, думаю, свою функцію чеський президент все ж виконав.

Подібні заяви з трибуни ПАРЄ, скоріше за все, не власна думка і навіть не фатальна помилка чеського політика, а банальна спроба загравання з Кремлем в обмін на якісь «таємні» політичні дивіденди для себе.

Справа у тому, що таким чином Земан фактично поклав до ніг Путіна одразу двох убитих зайців (без великої шкоди для себе, адже президент в Чехії – посада, скоріше, номінальна. Тому ніхто з європейських політиків, хто ще не втратив здорового глузду, не сприйме її надто серйозно, втім, як і самого Земана) у вигляді деморалізації змучених війною українців, яких Європа, виходить, зраджує та як-не-як, але все ж скандалу в ЄС, який і без того переживає не найкращі для себе часи та проходить надскладне випробування на міцність.

ПАРЄ ГОТОВА ЗНЯТИ ПОЛІТИЧНІ САНКЦІЇ З РОСІЇ?

Ну і останньою краплею для того, аби мати підстави робити певні висновки про «запущеність» ситуації з російськими агентами в Європі, є свіжа резолюція ПАРЄ від 11 жовтня, яка, на думку експертів, в майбутньому може прокласти дорогу до зняття політичних санкцій з Росії.

Багато хто говорить, що на такий крок європейці пішли через несплату Росією членських внесків у Раду Європи (близько 30 млн євро на рік), проте дана версія виглядає не надто правдоподібною, адже внески Росії – це несуттєва сума, якщо брати до уваги річний бюджет інституції. Та й фактичний продаж власних принципів (саме через анексію Криму Росія не бере участі в роботі ПАРЄ) за будь-які гроші виглядає абсурдно.

В даному контексті доречною буде цитата з останнього виступу президента України Петра Порошенка в ПАРЄ, де він, коментуючи заяву Земана та розмови щодо зняття санкцій з РФ, наголосив, що трибуна ПАРЄ була створена саме для захисту при необхідності європейських цінностей і принципів. «Я рішуче відкидаю твердження тих, хто говорить про Крим як про «завершену справу». Ця трибуна була створена не для закликів про умиротворення, як і не для закликів торгуватися територіями за гроші, нафту або газ», – сказав він.

Тому більш вірогідною причиною прийняття резолюції ПАРЄ, яка наробила стільки шуму, можуть бути не гроші, а розгубленість європейців стосовно того, що ж далі робити з українським питанням. Адже виключення російської делегації поки не дає бажаних результатів, а, як стверджують деякі політики, «лише вносить дисбаланс» у роботу цього органу. І хоча остаточні висновки робити поки зарано, бо ж затверджений документ не передбачає поки жодних конкретних і радикальних рішень, проте українці у своїй більшості сприйняли це як черговий ніж у спину від тих, кого вважають своєю сім’єю. А за таких умов бажання єднатися у боротьбі проти спільного ворога за логікою повинне суттєво ослабнути.

Також вже зараз можна угледіти й головну мораль з усієї цієї історії: попри очевидну зневагу Кремля до норм міжнародного права через анексію Криму, в ПАРЄ сьогодні готові дискутувати про повернення росіян до своїх лав! А це вже не що інше як піддавання сумніву власних базових цінностей, заради оберігання яких, повторююсь, і створена ПАРЄ.

Ну і про що важливо згадати в контексті усіх цих роздумів, так це те, що попри очікування набагато гіршого сценарію після виборів президента в США, поки що саме ця країна демонструє найбільш чітку і та послідовну позицію по відношенню до Росії як агресора. І що найголовніше, це все американці підкріплюють конкретними діями, які боляче б’ють по Кремлю. Одним з найяскравіших показників важливості для США українського питання є призначення спецпредставника Держдепартаменту США з питань України Курта Волкера, який нещодавно зустрічався з помічником Путіна Владиславом Сурковим у Белграді. Як відомо, предметом їхньої розмови стало обговорення ініціативи щодо введення миротворців ООН на Донбас. В ході зустрічі Сурков несподівано запропонував альтернативу раніше озвученим сценаріям і така пропозиція, як зазначають ЗМІ, американця зацікавила. При цьому варто зазначити, що зустріч відбувалася за зачиненими дверима, а після неї не відбулося жодної спільної прес-конференції. Тому про що насправді говорили і про що домовились, можна тільки здогадуватись (не забуваймо, що в США зараз серйозні проблеми з КНДР, а у Росії свої інтереси в Сирії).

Таким чином тест на міцність сьогодні мають пройти не тільки європейці, але й американці, для яких важливо не піддатися спокусам отримання будь-яких політичних чи економічних дивідендів, будь то прибуток від торгівлі, нафта, газ, допомога у досягненні деяких геополітичних вигод, чи будь-що інше. Адже важливо усвідомлювати, що мова насправді йде не війна Росії проти України, а війна Путіна проти Західного світу. А на карту поставлено не лише хоч і такі важливі, проте дещо абстрактні демократичні цінності, а міжнародну безпеку та цілісність усталеної геополітичної системи.

 

Популярні статті