Ісламська демократія: як зміниться Ірак?

Починаючи з череди національно-визвольних революцій у 2011 році, які увійшли в історію під назвою «Арабська весна» (за аналогією до європейської «Весни народів» 1848 року), Близький Схід став унікальним та цікавим регіоном, у суспільних проблемах якого пересічній людині досить складно розібратись. Зокрема, 2018 рік приніс новий виток розвитку подій: вихід США із ядерної угоди щодо Ірану, вибори в Лівані, посилення напруженості між Ізраїлем та Іраном, загострення ситуації у секторі Газа, занепад Ісламської держави Іраку і Леванту (ІДІЛ) та перші вибори в Іраку (мається на увазі після знищення ІДІЛ на території Іраку).

12 травня 2018 року на території всього Іраку включно з курдською автономією, яка після референдуму 2017 року є де-факто напівнезалежною, пройшли парламентські вибори. За чотири роки, починаючи із захоплення Мосула ісламськими терористами, війна з ІДІЛ виснажила людські та економічні ресурси Іраку. Суспільство побачило у цих виборах шанс на краще майбутнє, а політичні партії – шанс отримати владу. Останнім, безперечно, і підтверджується така чисельність представлених на виборах партій.

Ірак – сунітська країна з вагомою шиїтською меншістю, також на території Іраку проживають різні етнічні групи, такі як араби, туркмени та, уже згадувані, курди. На законодавчому рівні в Іраку закріплена рівність релігійних та етнічних груп: посаду парламентського спікера та прем’єра повинні займати люди з різних релігійних груп, номінальна роль президента закріплена за курдами. Кожна релігійна та етнічна група «шукала своїх людей» у парламенті. Релігійний та етнічний фактор також є значущим для зовнішньополітичної ситуації Іраку.

Не треба забувати, що Ірак перебуває у регіональній біполярній системі міжнародних відносин Ірану та Саудівської Аравії, які є потенційними гегемонами та представниками на міжнародній арені сунізму та шиїзму. Шиїтська коаліція має більше шансів на кооперацію з Іраном, а сунітська, у свою чергу, – із Саудівською Аравією. Варто зазначити, що у порівнянні із першими демократичними виборами у 2005 році, шиїтські сили не йшли одним фронтом, а сформували п’ять різних політичних партій.

Результати виборів були справді шокуючими: вже нині екс-прем’єр Іраку Аль-Абані не те, що не виграв вибори, а фінішував третім у передвиборчих перегонах. Зовсім неочікувану перемогу здобув «Альянс реформ» під керівництвом одного з духовних лідерів шиїтів Муктада аль-Садра.

Чого ж тепер чекати від Іраку з новим політичним розкладом? Чим правління коаліції Садра є таким неординарним?

Об’єднання «Альянс реформ» складається з політичної сили Садра, комуністів та дрібних партій. «Альянс реформ» має дві сторони: з одного боку, він стоїть на позиціях іракського націоналізму, антиімперіалізму, з іншого боку, – дана коаліція – це у певному розумінні союз за реформи, проти корупції та (як би це дивно не звучало) об’єднання, очолюване шиїтським клериком, яке виступає за трансформацію суспільства та прогрес. Ще перед виборами Садр закликав виборців голосувати не за релігійними ознаками, а у відповідності до політичних поглядів. Фактично, союз ісламських лібералів з комуністами вписується в уявлення Садра про створення «ісламської демократії».

Можна стверджувати, що така собі ліва ісламська демократія буде ставити за мету подолання бідності та створення ефективних соціальних інститутів, тобто бази «соціальної держави». Парадоксально, що син вбитого Садамом Хусейном аятоли виступає за секуляризацію держави. «Ісламська демократія» означає демократію в ісламській країні, а не «ісламську республіку» зі своїм авторитарним клерикальним режимом Ірану.

Як зазначає видання «Arab news»: «Іракці проголосували проти «Хезболізації» своєї країни». На фоні виборів у Лівані, де представники терористичної організації радикального ісламу проіранської Хезболи зайняли третє місце у передвиборчих перегонах, Ірак, після тривалої боротьби з ІДІЛ, проголосував проти радикалізації.

На мою думку, Садр намагатиметься зробити щось схоже, що й Мухамед бін Салман у Саудівській Аравії. Спадкоємець престолу у рамках перебудови Саудівської Аравії та своєї амбітної програми «Vision 2030» поставив за мету перетворити Саудівську Аравію на «країну модерного ісламу», тобто, «вестернізувати» країну та зробити її економічно привабливою.

Але в царині зовнішньої політики Муктада аль-Садр – це зовсім не Мухамед бін Салман. Зовнішньополітичні погляди шиїтського лідера викликають занепокоєння не тільки у парламенті, але й серед інших «великих держав» як регіону, так і світу.

Як вже було зазначено вище, Садр – прихильник ідей націоналізму та антиімперіалізму. Для нього вплив інших держав є безпосереднім втручанням у внутрішні справи країни. Націоналізм Іраку – це самостійність у внутрішніх та зовнішніх справах, це повна незалежність від інших держав. Два фактори допоможуть краще зрозуміти психологію сина вбитого аятоли: у 2003 році, ( під час втручання військових сил США з метою повалення диктаторського режиму Садама Хусейна), Садр очолював «Товариства миру» – радикальну шиїтську міліцію, яка воювала проти ЗС США. У 2007 році Садр оголосив «добровільне вигнання з Ірану» на знак протесту через внутрішню та зовнішню політику ісламської республіки.

 Як уже зауважувалося , Ірак знаходиться у біполярній близькосхідній системі міжнародних відносин Ірану та Саудівської Аравії. При умові створення ліберального уряду технократів – Іран та Саудівська Аравія втрачають свою можливість впливати через сунітський та шиїтський фактор на зовнішню політику Іраку. Більшою мірою це стосується, звичайно, Ірану.

Ще з часів шиїтського режиму Садама Хусейна, який виступав свого роду геополітичним «балансиром» між Іраном та Саудівською Аравію, Ірак потрапив у зовнішньополітичну систему впливу Ірану. Шиїтські партії, (окрім «Альясну реформ»), які йшли на вибори 12 травня, були та є проіранськими партіями. Тому результат виборів – це явна поразка Ірану. Садр дав Ірану зрозуміти, що ера втручання у справи Іраку завершилася. Прихильники Садра на площі Тахтір у Багдаді скандували: «Іран, йди геть!». Садр виступає за виведення військового контингенту Ірану з території Іраку та відновлення діяльності своєї військової організації «Товариства миру».

Вибори в Іраку були важливими для Ірану також з точки зору конфронтації із США та Ізраїлем. Після прийняття рішення Трампа вийти із угоди про ядерну іранську програму, відносини Ірану та США досягли «історичного нуля». США буквально відкрила плацдарм для відновлення ядерної програми Ірану та процесу розповсюдження ядерної зброї на Близькому Сході. В Ірані Трампа та США тепер сприймають як «вселенське зло», яке має за мету послабити країну, що є тотальним погіршенням відносин у порівнянні з адміністрацією Обами. Ситуацію погіршує ще й можливий ізраїльсько-іранський конфлікт, передумовами для якого є презентація прем’єра Ізраїлю Беньяміна Нетаньяху «Iran lied» , обстрілом Ізраїлю сил Ірану у Сирії та загостренням ситуації у Секторі Газа.

Але потрібно розуміти, що США програли так само, як й Іран. Політика Садра не буде про іранською, або проамериканською – вона буде проіракською. США так само зацікавлені у союзниках на Близькому Сході, як і Іран. Ізраїль та Саудівська Аравія є традиційним форпостом США на Близькому Сході. Безумовно, керівництво США хотіло б розширити цей список і повернутись до «періоду двох опор», тобто періоду правління шаха до Ісламської революції орієнтації як Ірану, так і Саудівської Аравії. Але тепер нічого не вийде.

Єдиним беніфіціаром від виграшу «Альянсу реформ» може стати Туреччина. Туреччині потрібні незалежні політичні та економічні союзники. Факт, що Ірак не буде «грати під дудку» США або Ірану, вигідний для Ердогана. Садр не сприймає Туреччину як «іноземного колоніста», на противагу США та Ірану. Важливим є той факт, що Садр не виступає за виведення військового контингенту Туреччини з Іраку. Туреччина показує себе у ролі «захисника туркменів». Туркменські технократи зможуть долучитись до майбутнього неупередженого уряду Іраку. Цей фактор у майбутньому може сприяти зближенню Іраку та Туреччини.

Звичайно, Ірак не зможе жити повністю ізольовано від США та Ірану. Керівництву держави доведеться вести економічні та політичні перемовини з цими країни. Але нова «ісламська демократія» Садра означатиме – незалежний Ірак на світовій арені.

Автор: Віктор Карвацький, студент Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка