PolitView: Актуальне – №1, I частина
Автор: Євгеній Куценко, експерт Фонду громадької дипломатії, журналіст Ukrainian Point

Шановні читачі, ми раді представити вам нову рубрику під назвою “PolitView: Актуальне”. Ця рубрика буде проводитися у форматі інтерв’ю з експертами, бізнесменами, активними громадськими діячами та політиками на тему міжнародних відносин та світової політики, економіки та громадської дипломатії. На вас чекають запитання на найактуальніші теми, а також не менш цікаві та вичерпні відповіді на них!

Нашим першим гостем є Ілія Куса — аналітик-міжнародник, експерт “Українського інституту майбутнього” з питань міжнародної політики та Близького Сходу. Ми запитали експерта про причини торгового протистояння Америки та Китаю, майбутню зовнішню політику Великобританії, про напруження навколо Ірану та можливість війни з США, про ЄС та перспективу українсько-російських відносин. Відповіді виявилися дуже цікавими та інформативними, тому запрошуємо вас приєднатися!

Які цілі переслідує Президент США у торговій війні з Китаєм?
Який шанс того, що Трамп продовжує жорстку тарифну політику задля підтримання рейтингу перед виборами 2020?

Тут комбінація факторів. Головна ціль — це виправити платіжний баланс між США та Китаєм, який зараз складається не на користь Сполучених Штатів. Друга ціль — задавити конкурента, в якому Штати бачать Китай, особливо останнім часом через глобальну ініціативу “Один пояс, один шлях”, яка має на меті взяти під контроль основні логістичні вузли у світі і торгові маршрути – особливо це стосується морських комунікацій у Індійському океані та на Близькому Сході. Третя ціль — виграти гонку технологій, яку розпочав Китай. Зараз він наздоганяє США за рівнем розвитку новітніх технологій – це стосується і штучного інтелекту, і військово-космічної галузі, і галузі освоєння цивільного космосу, ядерних технологій, ракетобудування. Ще одна ціль — це, звісно, набити собі рейтинги перед виборами, оскільки боротьба з Китаєм була однією із основних обіцянок Дональда. Ще з 2016 року він критикував Китай, як головного ворога, мовляв, “Барак Обама не боровся з ним та дав забагато свободи – а я так робити не буду”. Трамп виконує свою обіцянку, консолідуючи свій електорат перед виборами 2020 року.

 

 

Чи звинувачення США про те, що Китай викрадає їх технології є обґрунтованими? Наскільки вони можуть бути правдивими?

Так, були такі дії, були факти в історії — це не є секретом. Але чи відбувається це зараз на такому масовому рівні, про який говорять у Штатах — дуже сумніваюся. Це просто привід запроваджувати обмеження на китайські компанії та вводити мита — цей процес почався минулого року. Питання захисту інтелектуальної власності, яке безпосередньо пов’язане з розвитком технологій, має стратегічне значення. Такі історії про крадіжки технологій будуть продовжуватися – це невід’ємна частина процесу. Не так важливо, чи відбувалися, чи не відбувалися такі дії – ніхто правди не знає. Але це точно використовується як привід для запуску тих чи інших дій наступального характеру проти конкурента.

Беручи до уваги останні домовленості Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна на зустрічах G20, то чи можливий кінець торгового протистояння між Китаєм та США у найближчий час?

Це можливо. Діалоги на G20 дають змогу говорити про високу долю ймовірності, що держави між собою домовляться і мита будуть послаблені. Головна інтрига — це коли і в яких обсягах Китай буде закуповувати американську продукції, тому що саме цього хоче Трамп. Він прямо сказав — нехай Китай імпортує більше американських товарів. Це якраз відповідає першій цілі торгового протистояння — урівноваження платіжного балансу між країнами. Ймовірність такої домовленості між Китаєм та США висока. Більше того, це і є кінцевою метою держав у цій війні. Такі конфлікти — це протистояння за розподілення ринків між собою. Китаю та Сполученим Штатам потрібно поділити між собою ринок, провести червоні лінії, навести правила гри, розібратися з проблемами платіжного балансу і визначитися з гонкою технологій — тобто США або будуть давити далі в цьому напрямку, або вони змиряться і існуватиме 2 технолого-економічних гегемона у світі.

 

 

Та чи буде вигідно Китаю закуповувати сільськогосподарську продукцію у США, а не імпортувати її з Європи чи інших держав Азії?

Це не буде вигідно — нащо їм та американська продукція. Але якщо це дозволить припинити протистояння, дасть можливість підготуватися до нової хвилі фінансової кризи, яка очікується у 2020-ому році, то звісно, це невелика ціна за такий бонус. Вони готові купити те, що потрібно. Наразі ідуть переговори і суперечки навколо того, в яких обсягах проводити закупівлю і протягом якого часу. Тим не менш, Китай готовий до імпорту товарів з США.

Протекціонізм, нестандартна зовнішня політика, виведення військ з Сирії —  чи означає відмова США від ролі “світового поліцейського” посилення РФ на міжнародній арені?

Ні, не означає. Суть політики Дональда Трампа, адже вона не є цілісною, проявляється у окремих кроках. І суть таких кроків полягає у тому, щоб зберегти максимальний вплив при мінімальних витратах. Вони проводять аудит своїх витрат за кордоном, і з логіки Дональда, там, де він вважає дії за марнування грошей — наприклад, конфлікт у Сирії або присутність у Афганістані, надмірна кількість військових баз США в Саудівській Аравії – якщо це здається марнуванням грошей, то треба прибирати і скорочувати витрати. Його суть проста — зберігаємо вплив там, де потрібно — це такі основні точки інтересу, як Саудівська Аравія, Ізраїль, морські комунікації: Ормузька протока, Малаккська протока, Японія і так далі. А в інших ділянках, де пріоритети зовнішньої політики США або незрозумілі, або нечіткі чи вже неактуальні — ними можна пожертвувати. Трамп прямо і каже: “Якщо союзники хочуть, щоб США і далі зберігали десь присутність — нехай платять нам”. У нього такий дуже вузький меркантильний підхід до міжнародних відносин, який, на мою думку, не є правильним, але так мислить Дональд Трамп та частина його радників.

Відповідаючи на питання, зменшення впливу Америки не означає автоматичне посилення Російської Федерації. Для цього одного виведення військ США з Сирії недостатньо, адже далі все залежить від самої Росії. Більше того, США не є головним гравцем на території Сирії. Там більший вплив мають Іран та Туреччина, з якими Росія буде мати справу. Посилення РФ залежить від того, як будуть розвиватися стосунки з Анкарою чи Тегераном, а не від США, які програли цю війну ще 4 роки тому. Якщо Штати зменшують свою присутність, то це не означає, що посилюється Росія. Можуть посилюватися інші гравці: Китай, регіональні держави – Саудівська Аравія, Іран, Туреччина; у Південно-Східній Азії – Індонезія, Малайзія; у Європі – Німеччина та Франція; у Африці — Алжир, Єгипет. Вакуум сили, який утворюється внаслідок зменшення військово-політичного впливу США, може заповнюватися будь-ким – залежить від перебігу процесів, і не обов’язково Росією. Але дійсно, якщо проаналізувати останні 2 роки зовнішньої політики Трампа, то вакуум сили на Близькому Сході заповнювався Китаєм або Росією. Вони є головними бенефіціарами такої політики Президента США.

Трамп може прийняти такий розвиток подій?

Йому це не цікаво. Він мислить як бізнесмен, вузькими фінансовими інтересами. Якщо він не розуміє на що тут чи там витрачають гроші — з різних об’єктивних чи суб’єктивних причин –  то він вважає, що платити не треба. Дональд Трамп не має стратегії там, де йому не потрібно. У нього немає стратегії в Сирії, як і немає стратегії в Ірані. Сполучені Штати мають багато інших проблем внутрішньої політики, аніж якісь проблеми зовнішньої політики на периферії. А Сирія, Україна —  якраз периферія міжнародної політики – це його не стосується. Не кажучи про Ємен чи Лівію, про яких всі забули.

 

 

Тобто, така політика лідера США означає зменшення їх сили та впливу у світі, що призведе до втрати гегемоністичних позицій?

Насправді, вони вже не є гегемоном. Світ майбутнього — це, на мою думку, постамериканський порядок, коли не лише США, але й інші гравці будуть ділити політичний вплив на міжнародній арені між собою. Я вважаю, що такими гравцями будуть Китай та Індія. Щодо Росії, то її головна проблема, попри весь потенціал становлення глобальною державою, є такою самою, як і в Україні — їх панівний клас нераціонально використовує ресурси, має вузькі інтереси накопичення капіталу та багатств. Вони мислять ширше, ніж мислить панівний клас в Україні, але проблеми залишаються: дисбаланс розвитку регіонів, корупція, інфраструктурна відсталість, неефективне використання ресурсів. Я думаю, що Росія не вийде за межі рівня регіональної держави. Щоб грати глобально — недостатньо тільки бажання або самовпевненості, яку демонструє Росія. Потрібна надійна фінансово-економічна подушка, а її в них немає — не факт, що вони витримають технологічну гонку. Зараз вона відбувається між Китаєм та США — Росії там немає.

Яким чином може змінитися зовнішня політика Великої Британії після обрання нового прем’єр-міністра? Беручи до уваги Brexit та напружені стосунки з Іраном, чи має Великобританія перспективу розвинути тісніші відносини з США?

Великобританія у своїй зовнішній політиці буде орієнтуватися на США. Британію чекає серйозний економічний удар після Brexit, тому їм потрібно буде спиратися на сильного союзника. Окрім Сполучених Штатів у них іншого варіанту немає. Саме тому я думаю, що зовнішня політика Великобританії буде рухатися у напрямку до Сполучених Штатів Америки. Борис Джонсон, мер Лондона та колишній Міністр закордонних справ Великобританії, який скоріш за все отримає посаду прем’єр-міністра, якраз демонструє сигнали, що у майбутньому буде зближуватися з Дональдом Трампом. Трамп, у свою чергу, публічно підтримує Джонсона. Між ними буде злагода та дружба.

 

 

Нещодавно турецький віце-консул був убитий в Ербілі — столиці іракського Курдистану. Як це може вплинути на курдо-турецькі відносини?

Туреччина може використати це як привід для вторгнення в північно-східну Сирію, особливо якщо вони почнуть проводити зв’язок між вбивцею, сирійськими курдами та Робітничою партією Курдистану, з якою турки воюють на південному сході. Вони можуть використати це як доказ, мовляв, “треба вирішувати курдське питання, адже вони ось вже вбивають наших консулів”. Туреччина буде тиснути на Сполучені Штати, щоб ті дозволи їм вторгнутися на північний схід Сирії, де існує курдський анклав, який турки вже давно хочуть нейтралізувати. На відносини Туреччини з іракськими курдами це майже ніяк не вплине. Це, звісно, своєрідний ляпас іракським курдам, адже вбивство було здійснене у популярному кварталі, у столиці іракського Курдистану — це точно підірве довіру до них. Цей інцидент також викликає багато питань: як вбивця туди потрапив, чому його пропустили, чому про це ніхто не знав. З цим турки будуть розбиратися, але загалом на відносини Іраку та Туреччини це сильно не вплине.

Як гадаєте, Туреччина дійсно готова використати цей інцидент як причину для вторгнення, або ж вона може тільки залякувати цим?

Туреччина дійсно готова його використати. Вона давно хотіла розпочати вторгнення, але їм заважала присутність військ США, які Трамп вже зараз хоче вивести, та позиція Російської Федерації. Росія хоче розділити з Туреччиною зони впливу на північному сході Сирії, а вже потім дозволити туркам робити те, що заманеться. Переговорам Росії та Туреччини якраз  заважала присутність американців. Щойно американці вийдуть з регіону, то це буде питання часу, коли Туреччина вторгнеться на північний схід Сирії та встановить буферну зону вздовж свого кордону, на яку буде впливати у майбутньому.

 

Що на це може відповісти Президент Сирії, Башар аль-Асад?

Він нічого не може зробити, адже Сирія зараз перебуває у такому становищі, коли за них вирішують інші глобальні гравці. Тому в Дамаску дуже часто обурюються на закулісні переговори турків та росіян про те, чи вторгатися, чи не вторгатися на територію самих сирійців. Вони розуміють, що відбувається торгівля їх територіями; вони – розмінна монета, яку використовують інші гравці. Їм це не подобається, але зробити вони нічого не можуть.

Чи варто очікувати, що США змінять свою позицію щодо виводу військ та виходу з регіону? Беручи до уваги нові зенітно-ракетні комплекси S-400, які Туреччина придбала у Російської Федерації, то яким чином це вплине на відносини між США та Туреччиною?

Це вже погіршило їх відносини. Я думаю, що це дуже серйозний крок та глибока точка дна американо-турецьких стосунків. Особливо, коли США почнуть вводити санкції, то їх відносини не скоро відновляться. Для Ердогана це особиста перемога, адже він хотів довести цю справу до кінця — і він її довів. Для США — це своєрідна перемога для Трампа, адже він не відступив, не здав свої позиції. Звичайно, стратегічно – це поразка, адже Штати втрачають вплив на Туреччину, яка є основним союзником НАТО на Близькому Сході. Якщо Туреччина буде продовжувати зближуватися з Росією, то це безумовна поразка Америки – їм такого допускати не можна.  

Чи може Дональд Трамп не вводити санкції проти Туреччини, щоб номінально вберегти американо-турецькі відносини від погіршення?

Позиція Трампа щодо цього невизначена. З одного боку, він це зробити зобов’язаний за “Актом про протидію ворогам Америки шляхом санкцій” (CAATSA), який був підписаний у серпні 2017 року, але за Дональдом також залишається чимало інструментів, якими він може скористатися. Він сам зможе обирати тип санкцій, або якщо на якусь турецьку компанію вводяться санкції, то вже чи не на завтрашній день Дональд може відмінити їх спеціальним виконавчим указом. Тобто є можливість погратися з цим. З іншого боку, після переговорів на саміті G20 з Ердоганом, Трамп пом’якшив свою позицію та навіть підтримав Президента Туреччини. Дональд сказав, що розуміє закупівлю S-400 у Росії, адже винен у цьому Барак Обама, який не продав Ердогану американські MIM-104 Patriot. Позиція самого Президента США у цьому питанні досі незрозуміла, хоча він нещодавно сказав, що санкції розглядаються. Проте, Конгрес США налаштований рішуче, тому я думаю, що санкції проти Туреччини все ж таки будуть запроваджені.

Про загрозу війни між США та Іраном, можливий колапс Європейського Союзу та перспективу розвитку українсько-російських відносин читайте у II частині нашої рубрики “PolitView: Актуальне”

Популярні публікації