Hola España, або “що там у іспанців?”
Юрій Величко, політолог

Після падіння Радянського Союзу в 1991 році, та розпаду Югославії, який розпочався в тому ж 1991, а закінчився лиш з проголошенням незалежності Косова в 2008, у Східній Європі більше не було значних територіальних потрясінь. Новостворені країни достатньо органічно влилися в нинішню Європу, і декілька років питання сепаратизму не мали масового характеру. А кордони західної і центральної Європи взагалі залишалися фактично незмінними з часів закінчення Другої світової війни.

Сьогодні ж, станом на кінець 2017, питання виходу автономій, чи окремих регіонів, зі складу єдиних держав стає все гострішим. Справа не тільки в Каталонії, де кілька місяців тому місцевий Парламент ухвалив резолюцію про незалежність від Іспанії. Окрім вічно непокірних каталонців, повторити сценарій своїх північно-східних сусідів хотіли б чимало регіонів.

Причини таких бажань, в значній мірі, знаходять своє пояснення в історії. В період з 1939 по 1975 рік Іспанія знаходилась під управлінням режиму Франсіско Франко.  Каудільйо (титул (ісп.  — «вождь»), прийшов до влади не без допомоги гітлерівського режиму і на понад три десятиліття встановив абсолютну одноосібну диктатору. В ході неї найбільших утисків зазнали саме ті регіони, які намагалися піднімати питання автономії і відстоювати свої етнічні, культурні та мовні права. До прикладу, та ж Каталонія, під час його правління вперше, за довгий проміжок часу, втратила свою автономію. Схожа ситуація мала місце й в інших непокірних регіонах Іспанії.

Наслідком такої політики, стало те, що навіть, дуже радикальні рухи, тут завжди мали певний відсоток підтримки. До прикладу, це підпільна баскська націоналістична організація ЕТА, яка не цуралася використовувати терор. За понад 40 років своєї діяльності бойовики ЕТА вбили понад 800 людей і поранили ще тисячі. Однак, варто зазначити, що в 2011 ЕТА заявляла про припинення вогню та продовження боротьби виключно мирними політичними методами, а в квітні 2017 оголосили про своє повне роззброєння.

Нині ж, Країна Басків, це єдиний регіон в Іспанії, який не відправляє більшість своїх податкових надходжень в Мадрид, щоб далі бути розподіленими по всій Іспанії. Баски самі несуть відповідальність за власне оподаткування, надсилаючи лише невелику суму до центрального уряду. Проте цей регіон значно бідніший, ніж процвітаюча Каталонія, де економічне питання стало одним з рушійних при виборі сторони «за» чи «проти» незалежності.

Не менш цікава ситуація і у валенсійців. Їх рух за незалежність не тільки антиіспанський, а й частково антикаталонський. Корені такої особливості йдуть далеко в історію. Прихильники так званого «панкаталонізму» вважають Валенсію частиною Каталонії, і бачать її виключно у складі Великої Каталонії (Gran Catalunya), об’єднаної мовою, символікою та спільною історією . Їхні опоненти, «блаверисти», (*або просто «блакитні», за кольором валенсійского прапора), вважають каталонців загрозою і виступають за самостійну валенсійську ідентичність.

Окрім них схожа ситуація спостерігається в Андалусії, де навіть після отримання широкої автономії, місцеві сепаратисти, не припиняють спроб досягти офіційного визнання себе як окремої нації з подальшим отриманням незалежності. Подібна ідеологія має своє місце і в Галісії. Ба більше, навіть на крихітних Канарських островах, рухи за незалежність, з перемінним успіхом існують вже близько сотні років. Тому зараз надзвичайно важко (*мабуть навіть неможливо) спрогнозувати, як виглядатиме Іспанія через декілька десятків років. Багато буде залежати від того, як закінчиться ситуація з проголошенням Каталонської незалежності. У випадку успішного виходу зі складу Королівства, «порохові бочки», які розкидані по всій її території можуть надихнутися прикладом колишнього сусіда і знову активізувати своє протистояння, що цілком вірогідно спричинить новий виток кризи по всій Європі.

Автор: Юрій Величко

 

Популярні статті