«Ворог мого ворога мій друг», або чому Румунія потрібна Україні
Тарас Сафонюк, експерт Фонду громадської дипломатії

Румунія перша серед держав членів ЄС ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною і Євросоюзом. Бухарест активно вимагає посилення санкцій проти Росії як держави, що належить до ворожих згідно румунської Стратегії національної безпеки. Зовнішньополітичний вектор країни орієнтований, як і в офіційного Києва – посилення співпраці з ЄС та НАТО. Втім, відносини між Румунією та Україною тяжко назвати теплими і такими, які могли б задовільнити обидві країни. Хоча за останній рік прогрес в україно-румунських стосунках таки відбувся, все ж він є недостанім, зважаючи на зовнішньополітичну орієнтацію держав, спільні інтереси та вигоди, які можуть отримати Київ та Бухарест в ході посилення співпраці один з одним.

Восени 2020 року між Україною та Румунією був підписаний договір із визначенням правової бази щодо військово-технічної співпраці. Були створені робочі групи в контексті посилення співробітництва між країнами в сфері енергетики. Окремо, продовжується співпраця у військових навчаннях «Riverin» та «PASSEX». На перший погляд Київ та Бухарест нарощує дружні стосунки. Однак, якщо суперечки навколо острова Зміїний між державами давно забуті, то питання національних меншин залишається не вирішеним і є одним з найбільш деструктивних в процесі зближення двох країн і налагодженні партнерських відносин.  

Згідно офіційних даних на території Румунії проживає близько 53 тис. українців. Натомість, на території України приблизно 410 тис. румун та молдаван, тобто тих хто вважає рідною мовою румунську. Значну проблему в контексті національних меншин викликав новий український закон про освіту 2017 року. Якщо раніше вивчення всіх предметів рідною мовою національних меншин дозволялось в середній школі, то з прийняттям закону передбачалось вивчення предметів рідною мовою тільки в дошкільній та початковій школах. Як наслідок Румунія та Угорщина заявили про порушення Україною прав національних меншин. Венеціанська комісія дійшла висновку, що Київ має право сприяти вивченню державної мови. Однак, закон не визначає гарантії навчання на мові нацменшин. Тому було рекомендовано внести певні правки і консультуватися з представниками національних меншин щодо даного питання. Пізніше була організована зустріч на рівні міністрів закордонних справ щодо цієї проблеми, результатом якої став процес напрацювання спільного документа, який мав визначити імплементацію закону про освіту для дітей  рідною мовою яких є румунська.

Загалом україно-румунські відносини завжди розвивались повільно і часто супроводжувалось спекуляціями румунських націоналістів темою включення Буковини до складу Румунії. Значний відбиток залишив і територіальний спір між країнами навколо розмежування континентального шельфу в Чорному морі. У 2020 році до складу румунського парламенту, подолавши виборчий бар’єр, потрапила ультраконсервативна партія «Альянс румунської єдності», яка просуває ідею об’єднання Румунії та Молдови, скептично відноситься до ліберальних цінностей і очевидно їх дії в майбутньому можуть бути сконцентровані і на спекуляції щодо національних меншин в Україні. Все це є наріжним камінням у налагодженні співпраці між Києвом та Бухарестом.

Втім, як зазначає президент Асоціації експертів з безпеки та глобальних питань (ESGA, Румунія) Анжела Грамада переломним моментом в україно-румунських стосунках став 2014 рік, коли в Україні відбулася «Революція гідності». На її думку події в Києві багато румунів порівнювали з революцією проти Чаушеску. І ті хто в Бухаресті з песимізмом дивились на розвиток двосторонніх  відносин стали по-іншому давати оцінку Україні і почали розглядати українське суспільство з розвинутою громадянською свідомістю. Окрім того, не дивлячись на розбіжності навколо політики щодо нацменшин, агресивна політика Москви в чорноморському регіоні створює додаткову необхідність налагоджувати співпрацю України та Румунії за принципом «ворог мого ворога мій друг». Тому не дивно, що з початком російської агресії проти України політичні контакти між Києвом та Бухарестом активізувалися. Зокрема, у 2014 році була підписана Угода про малий прикордонний рух та Угода між Кабінетом міністрів України та Урядом Румунії про зміцнення заходів довіри та безпеки. У 2015 році було домовлено відкрити поромну переправу через Дунай між населеними пунктами Орлівка та Ісакча. І хоча чутлива тема нацменшин у двосторонніх відносинах залишається, все ж перезавантаження стосунків Києва та Бухареста, нехай і не дуже швидкими темпами, але відбувається,.

Дивлячись вперед Румунія може стати для України вигідним партнером і союзником. Позаяк обидві країни, станом на сьогодні, орієнтуються на євроатлантичний напрямок та мають спільні загрози з боку РФ в Чорноморському регіоні. В українському просторі мало приділяють увагу Бухаресту, і цей вектор зовнішньої політики є недоопрацьованим. Потенційно, в ході  створення нових економічних міжнародних проєктів в Східній Європі, і налагодженні тісніших політичних контактів, румуни можуть виступити вагомим фактором в нарощування суб’єктності східноєвропейських країн в тому числі і України. Окремо, Бухарест виступає вигідним союзником у випадку якщо Туреччина в майбутньому стане претендувати на гегемонію в Чорному морі та просуватиме власні інтереси в регіоні посилюючи свій економічний та політичний вплив. Всі ці моменти мають бути враховані в контексті зовнішньополітичної стратегії України.

Popular publications