Про політичні орієнтири Мінська або «нахрена нужен такой союз»?

Автор: Олександр Гнидюк, експерт Фонду громадської дипломатії

Минулого тижня в сусідній Білорусі розпочалися дострокові «вибори» до Палати представників (нижньої палати парламенту), які тривали майже тиждень. У ролі головного ньюзмейкера цього шоу, вже традиційно, став незмінний очільник держави Олександр Лукашенко, який усіма доступними засобами намагався додати фарб в сірі політичні будні. Представники ЦВК РБ відзвітували про рекордну явку, яка досягнула позначки у 77% (майже половина виборців проголосували достроково, до 17 листопада). Кампанія багато в чому нагадувала доволі просту театральну постановку, де розв’язка була відома ще до початку дійства. Ще за місяць до дня голосування в медіапростір злили погоджені списки майбутніх депутатів, які на 95% співпали з остаточними результатами волевиявлення громадян.

Провладні кандидати отримали беззаперечну перемогу, не залишивши буквально жодного шансу для опозиції (навіть під час попередньої кампанії опозиційні кандидати отримали 2 депутатських місця зі 110 можливих). Більше того, до участі в виборчій компанії не допустили опозиційних політиків, яких, у своїй абсолютній більшості, забанили ще на етапі реєстрації (з майже 500 кандидатів до участі у виборах допустили лише 21-го представника опозиції). Непідконтрольні кандидати були позбавлені будь яких можливостей для ведення виборчої кампанії. Для прикладу, замість анонсованого виступу опозиційного кандидата телеканал «Білорусь – 3» запустив в ефір програму, де яскраво описувались пейзажі та архітектурні надбання Білорусі. Це може свідчити про те, що О. Лукашенко вирішив зіграти на посилення власних позицій, без особливо флірту стосовно ЄС та США.

Однак за межами публічного процесу прослідковуються реальні політичні ігри, від перебігу яких залежатиме майбутнє всієї країни. Білоруський президент підтвердив, що планує взяти участь у наступних президентських виборах, які заплановані на серпень 2020 року. Реальність полягає у тому, що Олександр Лукашенко вже розпочав активну підготовку і намагається сконцентрувати навколо себе максимальну підтримку з боку всієї владної вертикалі. Саме з цим потрібно пов’язувати надзвичайно жорсткий тиск щодо опозиції, навіть за рамками офіційного Мінська. Цілком ймовірно, що наступна президентська каденція стане останньою для О. Лукашенка і він готує поле для передачі влади. Основний претендент на президентське крісло – Віктор Лукашенко, старший син Олександра Григоровича, і, за щасливим збігом обставин, радник президента з національної безпеки й оборони. Віктор Лукашенко здійснює контроль над силовим блоком, що надзвичайно важливо зважаючи на характер існуючого політичного режиму. Більше того, чинний президент неодноразово натякав, що саме його старший син має достатній рівень компетенції та досвіду для управління державою.

Дискусійним залишається тільки вибір сценарію для передачі влади та формат гарантій з боку ключових геополітичних гравців. Безумовно, в цьому контексті головним гарантом повинен стати саме Кремль, який, до речі, також активізувався напередодні парламентських виборів. Москва посилила власну риторику через «Республіканську партію праці та справедливості», яка активно співпрацює з пропутінською «Справедливою Росією». Головний меседж цієї партії доволі простий – потрібно «дружити з Москвою» і все буде добре. Зрозуміло, що представники визначеного політпроекту поводили себе з особливою обережністю, але безпосередній формат їхньої активності повинен викликати певні побоювання зі сторони Мінська.

Які перспективи підписання союзного договору з Москвою?

Між Москвою та Мінськом ходять дуже гострі дискусії щодо поглиблення партнерських відносин у форматі «Союзної держави». Білоруська сторона намагається відтермінувати підписання союзного договору з РФ та зіграти в традиційному ключі – вигідні торгівельні умови в обмін на теплі політичні заяви та поглиблення співпраці у сфері безпеки.

Однак прогнозований резонанс викликає проблемний аспект, який стосується енергетичної сфери. Мінськ критично зацікавлений у збереженні пільгових цін на постачання російських енергоресурсів для білоруських НПЗ. В результаті так званого податкового маневру, за оцінками багатьох експертів, білоруси можуть втратити близько 10-11 млрд. доларів у середньостроковій перспективі, що становить серйозну загрозу для економіки країни.

При тому, Москва не погодилася на збереження або, тим більше, збільшення дотацій для РБ в нафтогазовій сфері, що спровокувало різку критику зі сторони О. Лукашенка, який дуже різко пройшовся по перспективах поглиблення інтеграції між держави. Але розраховувати на позитивний результат для білорусів від використання подібних меседжів не доводиться. Російський прем’єр Дмитро Медведєв вже заявив про те, що прагне вивести середню ціну на енергоресурси для всіх держав-членів ЄАЕС до 2020 році. Якщо Кремль дійсно піде на подібні дії, то це унеможливить надання будь яких знижок для окремих представників організації. У Кремлі хочуть зробити Мінськ заручником власних інтересів та розширити вплив навіть без надання особливих преференцій у бік РБ.

Такі дії спричинять серйозні збитки для економіки  Білорусі та змусять О. Лукашенка в черговий раз задуматися відносно перспектив подальшого зближення з Москвою. Багато чого в майбутній співпраці між Мінськом та Москвою залежатиме від економічної складової, позицій Білорусі на міжнародній арені та можливого формату політичного транзиту. В цьому контексті Україні потрібно звернути увагу на активізацію Мінська в напрямку поглиблення співпраці з КНР та створенні енергетичних проектів з Казахстаном, які можуть становити серйозний економічний інтерес для нашої держави та стати важливим кроком на шляху до зміцнення власних позицій у регіоні. 

Popular publications