«Нравится, не нравится, терпи моя красавица»: підсумки переговорів Путіна з Макроном

Автор: Олександр Гнидюк, експерт Фонду громадської дипломатії

Кремль систематично продовжує посилювати рівень напруги в регіоні, змушуючи ЄС та США «злити» Україну заради стабільності та відновлення безпеки в регіоні, відкидаючи при цьому інтереси офіційного Києва. Путін прагне зіграти на роз’єднаній в багатьох питаннях позиції колективного Заходу, посилюючи власні зв’язки з окремими центрами сили в Європі. Західний дипломатичний десант, який посилено відвідує Україну протягом останніх декількох тижнів, став дуже серйозним сигналом в контексті підтримки Києва. Це, безумовно, не могло залишитись осторонь уваги Росії, й Москву відвідав найбільш ручний щодо Путіна очільник Угорщини Віктор Орбан, який має дуже сумнівну репутацію та відверто мінімальний політичний капітал в Європі. Тому актуалізувалася потреба переговорів на серйознішому рівні, що реалізувалося у форматі візиту очільника Франції Еммануеля Макрона до Москви.

Посили для цього були дуже неоднозначними, адже Німеччина та Франція піддалися серйозній критиці на рівні багатьох держав ЄС у зв’язку з відвертими підігруваннями в бік Росії. Зокрема, найбільш потужним став візит до Києва польського та Британського прем’єр-міністрів Матеуша Моравецького й Бориса Джонсона відповідно. Офіційний Лондон почав розігрувати власний регіональний пасьянс, артикулюючи питання цілісної підтримки України. В цьому ключі, на фоні дещо вальяжних позицій Парижу та Берліну, почали грати наближені до Лондона держави – Польща, Туреччина, Данія, Нідерланди та Швеція.

Позиції Німеччини та Франції

Німеччина пішла на певне загострення з союзниками по НАТО, демонстративно скасувавши участь свої військових у спільних навчаннях біля берегів Норвегії. Причина тому проста – загроза блокування «Північного потоку – 2» у випадку ескалації військових дій РФ проти України. Та, загалом, бажання Берліну повернутися до business as usual з Росією. Така позиція Німеччини викликали негативну реакцію з боку США, що ускладнило й без того складні відносини між двома союзниками по НАТО.

Тому новобраний німецький канцлер Олаф Шольц поїхав на переговори з Джо Байденом у Вашингтон, а французький лідер відправився в Москву, проконсультувавшись перед тим з лідером Білого дому. Якщо зосередитись на переговорах Путіна з Макроном, основною складовою яких було якраз таки питання України, то ситуація залишається складною. Макрон, попри увесь існуючий скепсис, принаймні публічно, наголошував на відповідальній позиції керівництва України щодо виконання Мінських угод та підкреслював, що вимоги Росії у фарватері «гарантії щодо не розширення НАТО або велика війна» є попросту неприпустимими й безвідповідальними.

Зрозуміло, що французький лідер зараз знаходиться у слабкому стані – через два місяці відбудуться президентські вибори з далеко не прогнозованим результатом. Крім того, один з основних конкурентів Макрона прокремлівська Марін Ле Пен, яка відвідала Будапешт одразу після повернення Орбана з Москви та отримала великий кредит від тамтешніх банків задля участі в президентській кампанії у Франції – це відвертий ляпас Кремля в бік Макрона. Безперечно, Орбан у цьому випадку чітко відіграв за інструкцією з Кремля, й важко уявити, що подібний крок Москви залишився поза увагою Макрона. Чи може це стати одним з факторів, який змінить зовнішньополітичну позицію Франції стосовно Росії – питання складне. Багато в чому це залежатиме від результатів прийдешніх виборів.  

Ключові меседжі Путіна

Путін дав чітко зрозуміти, що єдиний «компромісний» сценарій для Росії полягає у тому, щоб змусити Київ імплементувати Мінські угоди у тому форматі та конотації, які є вигідними для РФ. Це дозволить реінтегрувати ОРДЛО до складу України без врегулювання безпекової складової й під повним контролем Москви, що стане міною уповільненої дії для подальшого суверенітету України.

Путін в чергове звинуватив Київ у порушенні Мінських угод, гоніннями за опозицією (мова про Медведчука та Порошенка) й тиском на ЗМІ, що виглядає цілком абсурдно з точки зору процесів, які відбуваються у РФ – отруєння та ув’язнення Олексія Навального, фізичні розправи Кадирова над політичними опонентами і т.д. До того, Путін вимагає від офіційного Києва де-факто закрити кримське питання й зупинити будь які навіть дипломатичні зусилля в напрямку реінтеграції півострову та визнати конфлікт на Донбасі – внутрішньополітичною проблемою України.

Безумовно, гарантії щодо позаблоковості України – це не основна складова й вона відпаде автоматично, якщо Київ піддасться тиску й піде за російським сценарієм. Зрозуміло, що брязкання зброєю Кремля на українських кордонах – це частина великої гри на підвищення ставок. Вірогідність повномасштабної війни залишається вкрай низькою, адже вона однозначно матиме катастрофічні наслідки й для Росії. Ключове зараз для України – не продемонструвати власну суб’єктність, яка дозволить відстояти власні позиції. В будь якому випадку, будемо уважно спостерігати за переговорами Макрона з Зеленським.

Popular publications