Макрон vs Путін: що далі?

Практично синхронні переговори Меркель та Макрона з Путіним засвідчують суттєву напругу між адміністрацією Д. Трампа та лідерами Європейського Союзу. Головний інтерес для Макрона полягає у захисті французьких інтересів на Близькому Сході через односторонній вихід США з ядерної угоди з Іраном, що становить першочергову загрозу для світової безпеки.

Визначу, що пріоритетна тема обговорення стосувалась впливу Москви на політику Тегерана враховуючи конфронтаційну позицію адміністрації Д. Трампа. В експертних колах відзначають на тому, що Е. Макрон прагне забезпечити відносно консолідовану позицію з Росією щодо впливу на Ізраїль та Іран після невдалих переговорів з американцями. Французька сторона зацікавлена у тому, щоб мінімізувати ризик активізації бойових дій в регіоні, який призведе до росту цін на енергетичні ресурси та спричинить черговий наплив біженців в Європу.

Позиції Франції і Росії ситуативно співпадають відносно багатьох аспектів політики на Близькому Сході та в контексті можливої протидії блоку «США – Ізраїль – Саудівська Аравія». Макрон намагався досягнути певних домовленостей відносно дій російського військового контингенту в Сирії. Крім того, В. Путін зберігає достатньо конструктивні відносини з Туреччиною, що може становити інтерес для Франції та Німеччини зважаючи на складність політичного діалогу між Анкарою та Брюсселем. На увагу заслуговують також коментарі Путіна та Макрона щодо скасованої зустрічі Трампа з лідером КНДР Кім Чен Ином. Путін вдався до критики президентської адміністрації США, яку фактично підтримав французький лідер. Подібні меседжі демонструють поглиблення протиріч між Францією / Німеччиною та США, які відкривають шлюз можливостей для певних домовленостей з Москвою. Не варто перебільшувати можливості подібних домовленостей оскільки вони не можуть виходити за встановлені рамки та відповідають скоріше ситуативним інтересам Меркель та Макрона.

Крім «близькосхідного кейсу» сторони обговорювали і Україну в контексті результатів розслідування збитого МН 17 на Донбасі. Однак, очікувати на значний прогрес у переговорах не доводиться через інтереси Кремля, які полягають у «замороженні» військового конфлікту на Донбасі до завершення президентської та парламентської виборчих кампаній в Україні.

Варто стверджувати, Е. Макрон зацікавлений у тому, щоб залишити пріоритетну роль у вирішенні «українського питання» за адміністрацією Д. Трампа і, тим самим, перекласти основну відповідальність за подальші успіхи в переговорному процесі на США.

Визначу, що пріоритетними напрямками в політиці офіційного Парижа на міжнародній арені залишається реформування ЄС та зміцнення франко-німецького союзу. Макрон зацікавлений у нормалізації відносин з Москвою через суперечливу політику США щодо ЄС в економічній та військовій сферах, що обумовлює перспективи пошуку компромісів в окремих аспектах зовнішньої політики. Однак, Е. Макрон прагне зміцнити позиції Франції та відновити статус одного з найпотужніших гравців на політичній арені. Французький лідер спробує побудувати конструктивні відносини з Москвою та залишити за собою посередницьку або «буферну» функцію між В. Путіним та Д. Трампом щодо вирішення найбільш суперечливих питань.

Отже, результати зустрічі Е. Макрона з В. Путіним можуть вплинути на характер політичних процесів в Європі та на Близькому Сході. Нормалізація ситуації на  Близькому Сході та переконлива позиція Франції відносно подальшого перебігу американо-іранського протистояння становить прямий інтерес для Києва. В інтересах України не допустити ескалації конфлікту між блоком «США – Ізраїль – Саудівська Аравія» та Іраном, що неминуче призведе до активізації повноцінних військових дій на трьох головних майданчиках, а саме: Сирія, Ліван та Ємен, які, в свою чергу, можуть спровокувати нову «велику війну» в Перській затоці.

Автор: Олександр Гнидюк, Фонд громадської дипломатії

Popular publications