Підходи до забезпечення національної безпеки Ірану
Марина Якимчук, студентка-магістр факультету Міжнародних відносин Національного Університету "Острозька академія", для Фонду громадської дипломатії

Безпека на Близькому сході трактується абсолютно по-іншому, ніж у західному світі чи навіть на пострадянському просторі, тому  досить важко державам з іншими цінностями зрозуміти її основні принципи та засади. Крім того, безпека кожної країни в цьому регіоні має свої особливості і суперечності в середині вже своєї власної системи. Тому за часту неправильне трактування основних зовнішньо-політичних принципів держав Близького сходу спричиняє конфлікт інтересів, що призводить до загострення відносин та високої ймовірності  початку військового конфлікту в регіоні чи з державами західного світу.

Іран залишається однією з наймогутніших держав регіону,  не зважаючи на досить тривалу ізоляцію міжнародною спільнотою. І запорука такого становища перед усім у відповідній до державних та національних інтересів політиці, яка складається з низки суперечностей та протиріч національного та релігійного характерів. При розгляді іранської національної безпеки  варто враховувати, що розпад біполярної системи не є переломним моментом в історії Ірану. Безпеку цієї країни необхідно розглядати комплексно після Ісламської революції 1979 р. і до сьогоднішнього часу з врахуванням основних аспектів дореволюційної політики.

На формування національної безпеки Ірану вплинули два чинника:  іранський націоналізм та іранські державні інтереси, які сформувалися під впливом викликів та загроз, що поставали перед країною. Ці два фактори в іранському баченні суттєво відрізняються через те, що іранський націоналізм або релігійний фанатизм не завжди позитивно впливають на справи держави. Оскільки спричинили міжнародну ізоляцію країни, що призвело до суттєвих економічних втрат, дестабілізації ситуації в самій країні, порушення політичної, економічної та соціально-гуманітарної безпеки. Іранська національна безпека має динамічний характер і змінюється під впливом зовнішніх факторів та подій в регіоні. Цікаво і те, що іранські урядовці враховують досвід попередніх років на будь-якому етапі формування військово-стратегічних і зовнішньо-політичних документів. Крім того на формування іранської безпекової політики вплинули ще дореволюційний перський націоналізм, геополітичне положення Ірану та економічний фактор.

 Іранський націоналізм це результат Ісламської революції, до 1978 року Іран був монархією, яку фактично контролювали США, і релігія не відігравала вирішальної ролі, але вже згодом в усіх сферах життя набув поширення іслам, а саме шиїзм, який трактує іслам набагато консервативніше і суворіше, і саме він став основним джерелом влади, права та закону. Після революції  Іран стає державою теократичного режиму з керівною роллю мусульманського духовенства, а  шиїзм є підґрунтям до формування засад зовнішньої та внутрішньої політики.  Механізмом забезпечення – Рахбар (верховний лідер), який відповідно до шиїзму вважається божественним  наставником. Рахбару підконтрольна майже влада вся включно з усіма збройними силами. Однак, найбільший вплив він має  Корпус Вартових Ісламської Революції. Іслам став іранською ідеологією, проявом націоналізму, який почав суперечити правилам зовнішньої політики. Першим таким проявом стала Ірако-іранська війна 1980 р., де фактично усі засади шиїзму Ірак та Іран проігнорували, населення яких в переважній кількості теж були шиїтами. Ідеологічно-релігійне бачення зовнішньої політики недопомагало виграти війну на виснаження. Хоча відповідно до  іранського націоналізму тривала війна з Іраком не можлива через спільне бачення ролі ісламу в формуванні державної політики.

Враховуючи на ідеї Ірану, встановити  та поширити релігійний лад в усіх державах Близького сходу, той факт, що США та  Ліга Арабських держав відкрито допомагають Іраку змусило Іран переглянути свої військові засади. Незважаючи на релігійні переконання, Ірану потрібно вибудовувати зовнішню політику, війна загострюється, релігійна ідеологія не рятує, перевагу взяли державні інтереси, збереження енергетично вигідних територій (Хурзестану). Іран розпочинає наступальну стратегію через призму якого можна помітити інший підхід до гарантування безпеки – іранські державні інтереси. І коли Іран здобуває перші перемоги, повертається до іншого підходу поширити на Ірак  ісламську революцію, що призводить до війни на виснаження. Крім того, ідею поширення ісламської революції також частково реалізувалася в Лівані зі створенням Хізбалли в 1982 р., терористичної організації, яка ще допоможе Ірану реалізувати власні релігійно-націоналістичні та державні інтереси.

Ірако-іранська війна не аби як вплинула на формування військової стратегії Ірану. Ця стратегія як і минула політика базується на непоєднаних концептах. З одного боку це жорстокі гасла десятилітньої війни, а з іншого – засади дореволюційної, сформованої під впливом США,  доктрини. Основна ідея доктрини була «оборонна безпека».  Іран використовує засади іранського релігійного націоналізму до того моменту до поки це не шкодить реалізувати державні економічні інтереси. На практиці така політика реалізувалася після виборів 1997 року. Коли Хатамі  послабив агресивне сприйняття держав з іншим світобаченням враховуючи той факт, що Іраном фактично призупинили співробітництво через ядерну програму.  Ядерна програма стала практичним механізмом, головною зброєю як для захисту, так і для боротьби та нападу, що могла і може спричинити можливість порушення міжнародної безпеки та початку нового глобального конфлікту. Хоча іслам не підтримує, а навпаки повністю відкидає ядерне збагачення, Іран в цьому питанні навпаки звернувся до підходу реалізація державних інтересів. Тобто ісламський націоналізм де що послабився. Згодом Іран змінив вектор «оборонної  безпеки» через події 11 вересня, коли США вторглися до Афганістану і до Іраку, фактично ліквідувавши основних супротивників Ірану. Єдиним ворогом Ірану залишилися США, використовуючи проти них їхні ж інструменти нападу та оборони. США все ще відігравали важливу роль у формуванні національної політики Ірану. Адже довгий час до Ісламської революції США забезпечували Іран усім: зброєю, продовольством, навіть методи розвідувальних спецслужб були однакові, наприклад на основі САВАК (розвідувальне агентство Ірану до 1978р.

Згодом після нових президентських виборів, коли приходить більш радикальний Ахмадінежад політика оборонної безпеки не діє. Іран відкрито обирає наступальну стратегії спонсоруючи Хізболлу в Лівансько-ізраїлькому конфлікті 2006 р., дестабілізуючи ситуацію в регіоні, загострюючи відносини із заходом, санкції через поглиблення ядерної програми. Така гібридна політика тривала до закінчення правління  Ахмадінежад 2013р.

Після виборів 2013р. політика стає знову поміркованої. За нового президента Хассані знімають санкції, нормалізуються відносин, підписують вдалі економічні та енергетичні договори. Однак, Іран передбачувано, але різко переходить до нової наступальної стратегії національної безпеки з використання м’яких і жорстких методів. Відкрито заявляє про продовження розробки ядерної програми, інсценує запуски ракет, які виявляються фейковими,  все, щоб спровокувати на США на дії при цьому налагодивши ті контакти з країнами Європи. А в Сирії відкрито підтримує Башар Ассада, надаючи військову допомогу і прямо протидіючи основних силам. Сьогодні Іран вдало використовує м’яку силу проти основних суперників в регіоні. М’яка сила, політичний та економічний тиск це стратегія США, яку Іран використовує проти її основних партнерів в регіоні Саудівської Аравiї та Лівану. Іран має конфлікт з Ліван через представників ліванської влади, які є сунітами.  На сучасному етапі Іран поєднав  два підходи з домінування державних інтересів під прикриттям релігії та націоналізму.

Політика Ірану щодо національної безпеки переважно спрямована на реалізацію геополітичних та економічних інтересів, однак зовсім не враховуються інші аспекти, зокрема соціально-гуманітарна безпека. Така політика зумовлена одразу двома підходами. Релігійний підхід та підхід іранських державних інтересів мають спільну позицію щодо цього питання, тобто розглядають  права та обов’язки людини зі сторони ісламу, а саме шиїзму. Крім того, державна політика ні як не послаблює ці принципи, а навпаки посилює. Тому Іран займає друге місце після Китаю з смертної кари, високий рівень дитячих вбивств, порушення безпеки та прав людей іншої віри, національності, сексуальної орієнтації. Таку політику засуджують на заході, але вплинути на її зміни не можуть. Саме в баченні Ірану власної національної безпеки людина – це один із інструментів забезпечення державної безпеки.

Важливим аспектом у забезпеченні національної безпеки Ірану є специфіка прийняття державних рішень та військового керівництва. Можна помітити тенденцію, що від керівника держави в певній мірі залежить, який підхід до забезпечення військової безпеки  він вибере. Якщо керівник (наприклад Хатамі) обирає м’яку позицію, то слабне застосування двох підходів, політика ліберальна із застосування американського підходу. Якщо навпаки (політика Ахмадінежада), то відбувається реалізації політики двох підходів релігійного націоналізму з поєднанням державних інтересів, що супроводжується міжнародною ізоляцією. Спочатку Рухані (нинішній президент Ірану) вибрав м’яку стратегію, адже підписали Спільний всеосяжний план дій щодо ядерної програми Ірану у 2015р., з Ірану зняли санкції, навіть розпочали співробітництво з США, але нова агресивна політика, спровокована виборами в США, змінила ситуацію. Жорства позиція США щодо Ірану, спровокували їх до відновлення ядерної програми. Тому таке балансування між підходами свідчить, що як зовнішня так і внутрішня політика держави може змінитися в будь-який час. А механізмами забезпечення національної безпеки може бути ти одночасне використання обох підходів.

Балансування між двома підходами, а також зовнішній тиск через ядерну програму провокує Іран до нової військової доктрини, яка стає унікальною за своєю концептуальною основою. Сьогодні Іранська національна безпека це вдало виведена формула з правильними пропорціями  націоналізму, релігійного фактору, державних інтересів, правильного використання американського впливу впродовж багатьох років. Вона має динамічний характер. Такий набір факторів робить поняття національної безпеки Ірану гібридним, проте і доволі вдалим. Держава в змозі гарантувати безпеку власної країни в усіх сферах. Іран після Туреччини є другою економікою Західної Азії і претендує на геополітичне лідерство в регіоні конкуруючи з Саудівською Аравією, яку підтримує США. А США у свою чергу десятиліттями не можуть зрозуміти специфіку формування політики.

Автор: Марина Якимчук

 

Popular articles