Боротьба за Африку набирає обертів: геополітичний трикутник Африки: Росія, Китай, США

Олександр Гардецький, студент Інституту міжнародних відносин КНУ

Африка – це другий за розмірами материк світу, чисельність його населення, за даними на початок 2020 року, складає понад 1,3 млрд осіб. Для багатьох людей цей материк як ніщо інше є лише «периферією світу», яку не можна поставити в ряд з іншими регіонами через незначні економічні або політичні показники африканських держав. Як наслідок, у людській свідомості сформувався стереотип неперспективності, тобто недооцінки ролі Африки у політичній чи економічній складовій відносин у світі. Проте, чи справді африканський континент заслуговує на звання «периферії світу», яка не заслуговує уваги серед великих світових держав?

Насправді, Африка – регіон, який є ласим шматком для ряду держав, зокрема для таких великих геополітичних гравців, як Китай, Росія та США, котрі переслідують власні інтереси щодо збільшення їх сфер впливу у світі, отримання політичних чи економічних дивідендів.

Китай

 

Інтерес Китаю до Африки зародився ще з часів правління Мао Дзедуна –  саме починаючи з нього китайські політики започаткували створення образу Китаю в якості «надійного друга та партнера Африки». Велика частина того що китайці роблять чи планують зробити здійснюється через саміт Китай-Африка (FOCAC). Учасники даного форуму збираються раз на три роки і кожний форум закінчується новими домовленостями щодо збільшення інвестицій у африканські країни з боку китайської сторони. Результатом останнього форуму стала заява про виділення $60 млрд Китаєм. Значну долю, а саме $15 млрд, складають кредити з нульовою ставкою, що є важливим аргументом проти критиків, які вважають китайські фінансові позики «кармою для африканських країн». Зараз Піднебесна вважається найбільшим торгівельним партнером континенту. Для Африки це означає понад 15% імпорту: електроніка, металургія та обладнання.

Для Китаю цей континент важливий передусім з точки зору його ресурсного та військового потенціалу:

1) Видобуток нафти (Ангола, Південний Судан), урану (Намібія), кобальту та нікелю (Демократична Республіка Конго), алмазів (Зімбабве), що у майбутньому надасть змогу вирішити проблему ресурсного забезпечення Китаю.

2) Фінансування інфраструктурних проєктів китайською владою задля поліпшення торгівельних умов між країнами, збільшення їх виробничих потужностей, спорудження мережі ГЕС у Ефіопії та збільшення можливостей вантажообігу африканських портів. Зокрема, це будівництво порту у Камеруні чи модернізація порту Момбасі (Кенія) та Джибуті,  спорудження нових залізниць Найробі-Момбасі, Джибуті-Аддис-Абеба.

3) Спорудження військово-морської бази у Джибуті, котра повинна вирішити питання безпеки доставки сировини для китайської промисловості.

Важливою перевагою Китаю є те, що Китай, на відміну від Заходу, не висуває вимоги для отримання позик – саме це підтримує боротьбу Піднебесної за ресурси у Африці. Для африканських країн співпраця з Китаєм є також привабливою, що пояснює причину розривання дипломатичних стосунків між Буркіна-Фасо, Гамбією, Сан-Томе, Принсіпі та Тайванем заради китайських інвестицій.

Росія

 

Як і Китай, Росія почала проводити форуми «Росія-Африка». Головною метою даного форуму є зближення та покращення позицій Російської Федерації на африканському континенті. Результатами Сочинського форуму, який був проведений у жовтні 2019 року стало ухвалення ряду рішень, зокрема:

1) Підписання понад 50-ти торгівельних договорів на суму понад $10 млрд. Це договори переважно про постачання військової техніки: танків, військових літаків, систем протиповітряної оборони;

2) Підписання меморандуму про взаєморозуміння та основи взаємовідносин і співпраці між РФ та Африканським союзом;

3) Погодження розміщення російської військової бази на території Судану;

4) Списання зовнішнього боргу країн Африки перед Росією на суму $20 млрд.

Варто відзначити, що це перший такого роду форум після розпаду СРСР. На відміну від Радянського Союзу, Росія не може розраховувати на великі фінансові вливання у Африку, тому в інвестиційному плані Росія не є  конкурентом Китаю чи Заходу у цьому регіоні. Саме тому російський вплив значно вужчий:

  • Підтримка лівійського генерала Халіфи Хафтара з метою збереження свого геополітичного впливу у Лівії та підтримка першочергового права російських компаній на розробку перспективних покладів нафти у цій країні;
  • Вплив Росії у Центральноафриканській республіці:
  • основа для подальшого збільшення впливовості РФ у Демократичній Республіці Конго
  • отримання контролю над родовищами золота, діамантів та нафти
  • блокування РФ купівлі Китаєм активів французької компанії Arevy на уранових копальнях, де видобувають фосфати, які за якістю вважаються найкращими у Африці
  • Діяльність ПВК «Вагнер» на території Мадагаскару, Лівії та ЦАР.

США

 

Для США розширення російського та китайського впливів є загрозою втрати власних політичних позицій. Підтвердження цьому є промова колишнього радника Президента США Дональда Трампа Джона Болтона, в якій останній наголошував, що інвестиційні проекти є ніщо інше як інструмент здобуття конкурентної переваги над США.

Споконвіку поширення демократичних принципів та ідей вільного ринку були засобом заохочення переходу держав на сторону США. Проте африканський регіон є досить специфічним, що ускладнює використання демократичного консенсусу для цілей США на цьому континенті. Концепція лояльної опозиції – основа для сучасної парламентської демократії, може прижитися лише у двох країнах – ПАР та Нігерія. Інші країни розцінюють опозицію як загрозу національній єдності.

Складнощами у процесі демократизації політичного режиму вдало користується Китай. За даними соціологічного опитування Afrobarometer, 63% респондентів вважають, що Китай здійснює позитивний вплив на континенті і економічна модель Китаю є значно кращою за американську.

З метою протидії зростаючих впливів Росії та Китаю на континенті, США використовує ряд засобів, зокрема:

  • Просування проекту «Power Africa»
  • Електрифікація 60 млн домогосподарств
  • Збільшення енергетичної бази континенту на 30 тисяч МВт
  • Підтримка Континентальної зони вільної торгівлі (CFTA), що надасть змогу США збільшити власний експорт
  • «Закон про економічний зріст і розширення можливостей у Африці» (AGOA), що надав право безмитного експорту африканських товарів на суму $9,3 млрд.

Підсумовуючи, варто наголосити на тому, що боротьба за Африку лише починається, враховуючи, що ООН стає все більш важливим інструментом у геополітичних битвах. У африканських держав є 54 голоси – саме тому дипломати Китаю, Росії та США зроблять все, аби залучити африканські держави до своїх альянсів.

Популярні статті