Cиломіць милим не будеш: чи стане реалізація проекту Союзної держави поштовхом до демократичної революції у Білорусі?
Богдан Боднарук, Студент КПНУ ім. І.Огієнка

Здавалося б не так давно, у 1999-му році після цілком очікуваного відходу Б. Єльцина із посади президента РФ йому на зміну прийшов у ті часи ще доволі молодий екс КДБівець В. Путін. На перший погляд зовсім нічим непримітний(принаймні ззовні) колишній прем’єр показав себе як напрочуд кмітлива особистість. Думки в голові цієї визначальної для російської держави постаті  поставали як цілісні ідеї просто таки із незбагненною швидкістю. Водночас були вони й вражаюче холоднокровними. Такий спосіб мислення це доволі звична справа коли говорити про агентурне минуле фігури, що на той час тільки починала робити перші ходи на шаховій дошці надскладних владних взаємин в ролі короля. Це відбулося одного дня, коли холодна російська зима тільки починала свій запланований тримісячний тур територією «великої та неосяжної». 8 грудня 1999-року сакральна дата в особистому календарі господаря Кремля. Саме у цей день було проведено процедуру підписання «Договору про Союзну Державу». Угоду було укладено поміж РФ та РБ. Вказаний документ став квінтесенцією попередніх домовленостей між Москвою та Мінськом. Мова про ряд проміжних угод досягнутих у проміжку довжиною у п’ять років. Всього таких підготовчих договорів було три. Першим став «Договір про дружбу добросусідство й співпрацю»(21 лютого 1995 р). Наступним був підписаний та невдозі набув чинності «Договір про створення співтовариства Білорусі і Росії(2 квітня 1996 р.). Третьою й останньою цеглиною у фундаменті майбутньої конфедерації судилося бути Договору про союз Росії та Білорусі(2 квітня 1997 р.). Першим суттєвим кроком по жовтій цегляній доріжці, котра вела до створенння омріяного смарагдового краю під назвою Союзна Держава Росії та Білорусі, став вступ в силу договору від 8.12.1999. Трапилася ця знакова подія 26 січня 2000-го року, після символічного обміну керівниками держав-підписантів ратифікаційними грамотами. Що власне являє собою цей проект та в чому полягають ключові умови його повноцінного функціонування?

Союзна держава — конфедеративний союз Російської Федерації та Республіки Білорусь з поетапно організовуваним єдиним політичним, економічним, військовим, митним, валютним, юридичним, гуманітарним та культурним простором. Учасником Союзу може стати держава — член Організації Об’єднаних Націй, яка поділяє цілі й принципи Союзу та переймає на себе зобов’язання, передбачені Договором про Союз Білорусі й Росії від 2 квітня 1997 року і Статутом Союзу. Приєднання до Союзу здійснюється з відома держав — учасників Союзу. При приєднанні до Союзу нової держави розглядається питання про зміну назви Союзу.

У повноваження Союзної держави входять зовнішня політика, оборона і безпека, бюджетна, грошово-кредитна та податкова системи, митні питання, системи енергетики, транспорту і зв’язку. Кожна держава зберігає суверенітет, незалежність, територіальну цілісність, державний устрій, Конституцію, державний прапор, герб.

Вищий орган Союзної держави — Вища Державна Рада, до складу якої входять глави держав, глави урядів, керівники палат парламентів держав-учасниць. З 2010 року Головою Вищої Державної Ради є президент Республіки Білорусь Олександр Лукашенко.

Виконавчий орган Союзної держави — Рада Міністрів. У нього входять Голова Ради Міністрів, глави урядів, Державний секретар (на правах заступника Голови Ради Міністрів), міністри закордонних справ, економіки та фінансів держав-учасниць, керівники основних галузевих і функціональних органів управління Союзної держави. З 2010 року головою Ради Міністрів є голова уряду Російської Федерації Володимир Путін.

Представницький і законодавчий орган — Парламент.  Верхня палата Парламенту буде сформована законодавчими органами обох держав на паритетній основі, а нижня — на основі прямих виборів. Головою Парламентських Зборів був обраний голова Державної Думи РФ Борис Гризлов.

У рамках спільної комісії на чолі з керівниками нижніх палат парламентів обох країн ведеться підготовка Конституційного Акту Союзної держави, в якому повинно знайти відображення політичний устрій створюваного інтеграційного міждержавного об’єднання. Як основні принципи в ньому передбачається зафіксувати збереження суверенітету, рівноправності та міжнародну правосуб’єктність «суб’єктів Союзної держави».

За договором 1999 року також мають бути створені Суд Союзної держави і Рахункова палата для здійснення контролю за фінансами Союзної держави.

З 2000 року почав формуватися союзний бюджет. Бюджет Союзної держави — важливий індикатор, що характеризує рівень, масштаби та фінансові можливості інтеграції. Це спільний документ, що формується за рахунок відрахувань країн-учасниць. Головне призначення союзного бюджету — служити фінансовою базою для створення ефективного механізму торгівельного, науково-виробничого та інвестиційної взаємодії двох країн, а також для фінансування спільних соціально-економічних, культурних, екологічних, спортивних програм, проектів, заходів.

Союзний бюджет на 2010 рік затверджено Парламентським зборами в розмірі 4,872 мільярда російських рублів. Відрахування до доходної частини бюджету Росією складуть 3,167 мільярда російських рублів, Білоруссю — 1,705 мільярда російських рублів.

За інформацією державного секретаря СД Павла Бородіна, на виробничі програми йде 35 % видаткової частини бюджету, на військово-технічне співробітництво — 30 %. На соціальні питання — 28 %. На утримання апарату Союзної держави буде витрачено 0,7 % бюджету.

Відповідно до нещодавно оприлюдненої інформації, Білорусія та РФ перейшли до етапу який передбачає створення єдиного конфедеративного уряду та парламенту. Також ведедеться активна робота задля створенння єдиного ринку нафти і нафтопродуктів. Значно раніше відчутним поштовхом до злиття політичних систем двох країн, зокрема стосовно єднання економік стало введення єдиної валюти-рубля. Крім всього іншого на порядку денному в межах договору станом на зараз перебувають питання про:

  1. Єдиний Податковий кодекс, Громадянський кодекс і зовнішньополітичну торгівлю.
  2. Уніфікування обліку власності і соц гарантії, об’єднання банківського нагляду, залишивши 2 центробанки.
  3. Створення регулятора для спільного енергоринку.
  4. Часткове об’єднання платіжних систем. 2021 року єдиний доступ до держзакупівель.

Впродовж останніх декількох місяців інформаційним простором все більше розповсюджується заява політичного керівництва Росії про «поглиблення інтеграції» в рамках Союзного Договору. Активні ланки суспільства(переважно студентська молодь та неполітична опозиція) сприйняли це твердження як зазіхання на самостійність рідних пенатів. Що не так вже й дивно, враховуючи достатньо напружену атмосферу яка панує у взаєминах колишніх союзних республік. Такий несприятливий мікроклімат між двома політичними лідерами викликаний постійним бажанням Москви залишати за собою останнє вирішальне слово. В той час як «Бацька» перебував у Сочі на зустрічі з Путіним, опозиційні сили Білорусі провели масштабну протестну акцію. Мітингарі відстоювали( й надалі продовжують відстоювати) ідею про непохитність позицій незалежності їхньої батьківщини. Титульними гаслами протестуючих були: «Ні російській окупації!», «Путін-геть!», «Якщо вам здається, що президент здає країну, то вам не здається» та інші. По суті, представлені поєднання слів можна конвертувати у вимоги суспільства. Принаймні тієї його частини котра зажадала від влади захистити національні інтереси білоруської держави. Відповідно до опублікованих підрахунків, у першому акті ненасильницького спротиву взяло участь близько тисячі громадян. Абсолютна більшість із них-молодь.  

Соціальна напруга в контексті нависаючої небезпеки втрати Білоруссю суб’єктності, продовжує наростати. Навіть з огляду на повідомлення від 10-го грудня про затримання лідера протестного руху. Цілком логічним є подальше загострення ситуації з відповідними наслідками у вигляді навіть розширення географії протестів. Що довше тема поглиблення інтеграції залишатиметься на поверхні в ролі головного інфоприводу, то серйознішими ставатимуть наміри опозиції. Докорінно змінити ситуацію на свою користь президент Лукашенко може вдавшись до застосування всього особового складу внутрішніх військ. Але й такі радикальні заходи не гарантують усунення протестів. Навпаки «Бацька» ризикує наразитися на в рази відчайдушнішу відсіч з боку підвладних громадян.

Підводячи підсумки, хочеться сказати наступне. Цілком очевидним є той факт, що озираючись на «благородні діяння» РФ на території нашої держави, і зіткнувшись із подібним, тільки значно більш модифікованим підходом на своїй землі, білоруси зроблять все щоби завдати поразки планам білокам’яної. Можна навіть провести деякі паралелі між діями Лукашенка та Януковича.  Фатальним місцем зустрічі із кремлівським володарем для обох них стало місто Сочі. Послідовність подій не важко просдікувати. У випадку серйозної налаштованості вусаня всія Білорусі на завершення процесу створення конфедерації, він з великою долею імовірності стане для Януковича «братом по нещастю». Отже тамтешнє суспільство та й зрештою держава загалом, як політичне утворення знаходиться на так званій точці біфуркації. Доречно було б сказати, що політично активна частина мещканців які наважилися перейти від кухонних диспутів й просторікувань на тему політики до практичних кроків, знаходиться між молотом і ковадлом. З одного боку, Лукашенко котрому і досі зовсім не набридло грітися у променях народної любові. З іншого ж ласий до великих звершень пан Путін. При чому, останній готовий в ім’я тамування своїх великодержавницьких апетитів задіяти найвигадливіші хитрощі діставши їх із власної скриньки фокусника. Відтак, в разі зайняття білоруським лідером позиції принципової незгоди із вимогами ВВП, між ними обома вестиметься відкрита боротьба в якій і вирішиться хто залишиться останнім диктатором Європи.

Популярні статті