Буковинський сепаратизм несе загрозу Україно-Румунським відносинам?

Тарас Проданюк, студент Існтитуту міжнародніх відносин Київського Національного Університету

Сьогодні, ризик сепаратизму на українсько-румунському кордоні не привертає до себе широкої уваги, проте загроза існує, і, при можливих національних конфліктах, вона дасть про себе знати. Національним конфліктом вважаться відновлення так званої “Великої Румунії” (România Mare -rom.) – ідеї максимального розширення кордонів сучасної держави Румунія.

Історична підв’язаність від 1919 року, коли згідно з Сан-Жерменським мирним договором за Румунією було визначено південну Буковину, і за Сервським мирним договором 1920 року – північну Буковину – , знаменується румунізацією українського населення та представників інших національностей, що мешкали на території краю. В результаті ультиматуму СРСР до Румунії румунська влада 28 червня 1940 року залишили північну Буковину. Згідно з рішенням Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 року було утворену Чернівецьку область у складі УРСР. Імперативність дій Сталіна до Румунського уряду, завжди не влаштовувала останніх. Буковинський край вони вважали своїм. На додачу, великий конфлікт породило виділення кордонів Чернівецької області: через свою неуважність Сталін випадково затягнув лінію кордону включаючи Герцаївський район Чернівецької області, на якій проживало етнічне населення румун. Проте, протистояти політичній та військовій могутності СРСР 1940 року румунський уряд не мав змоги. Ідеї віднови “Великої Румунії” – це концепт, на який Румунська держава завжди буде прагнути здійснити в політично-територіальному просторі, особливо на тлі святкування річниці цього приєднання певні сили можуть популяризувати дану ідею.

Питання Герцаївського району Чернівецької області, де етнічною меншиною є не румунське населення, а, власне, українське, стоїть на межі конфлікту і сьогодні. За переписом населення 2001 року, 92% населення найменшого району України, складає румунська громада. І тільки 5% проживає етнічних українців.

Відповідно, політика Румунії сьогодення всебічно сприяє розвитку її культури і мови на прикордонній території. Відкриття нових початкових шкіл із обов’язковим вивчанням мови румун, спричиняє асиміляцію меншої частки українського етнічного населення. В побуті основною мовою спілкування є, власне, румунська. Переважна більшість храмів, у тому числі в місцях компактного проживання самих українців, належать до Румунської православної церкви, відповідно богослужіння відбуваються – румунською мовою.

“Роздача паспортів” – є однією із популяризованих явищ на Буковині, велика кількість навіть українського етнічного населення отримують румунські паспорти, посилаючись на “право крові” (філіації) при отриманні громадянства. Бажання мати європейський паспорт чернівчани безроздумно їдуть отримувати друге громадянство, який дасть їм “привілеї”. Проте, що відбудеться, якщо в Україні приймуть закон про захід примусу стосовно подвійного громадянства? Який паспорт собі залишуть буковинці?

Але, попри політичну напругу, україно-румунська співпраця продиктована стратегічними інтересами двох держав:

Євроатлантична інтеграція

Румунія є одним із членів ЄС та НАТО, в той час як Україна заявляє про бажання інтегруватися до цих двох політичних об’єднань, які забезпечуть економічну співпрацю та безпеку.

Після ухвалення “безвізу” для України, який дає змогу перетинати з біометричним паспортом кордони країн ЄС (до якого входить Румунія), український паспорт став легальною альтернативою привілеїв, які дає румунський.

Спільні військові навчання

На сьогоднішній день, ведуться перемовини стосовно створення військового союзу України і Румунії для протидії Росії на Чорному морі. Також, Україна та Румунія має цілу низьку двосторінніх військових навчань біля прикордонної зони.

Економічна співпраця

Дві країни між собою здійснюють транзитні потреби одна одної, і, водночас, зростає взаємна торгівля. За даними Державної служби статистики України, у 2017 р. обсяг товарообігу між Україною та Румунією становив 1 299,82 млн. дол. (у 2016 р. – 1 097,7 млн. дол.). У січні-червні 2018 р. обсяг товарообігу між Україною та Румунією значною мірою зріс на 10% в середньому.

Ризики сепаратизму на Буковині, а особливо на прикордонних зонах, породжують дипломатичну напругу між двома країнами. Із останніх проявлень – протест румунської громади, після прийняття Закону України «Про Освіту». 17 жовтня 2017 року в Чернівцях перед обласною державною адміністрацією громада населення румун влаштувала пікет, через мовні суперечності, які передбачав закон. (стаття 7, яка стосується мови навчання). Ще одним із проявів активізації соціальних зворушень є діяльність місцевої громадської організації, яка вела підпільну агітацію за повернення «історичної справедливості». 11 червня 2018 року СБУ провела обшук Румунського Культурологічного Центру «Еудоксіу Гурмузакі» м. Чернівці із приводу агітації до порушення територіальної цілісності України.(та у книгарні «Міхай Емінеску»). Правоохоронці зафіксували, що учасники ГО поширювали літературу, в якій можуть міститися заклики «повернення» територій Північної Буковини, Північної Бессарабії та Південної Бессарабії до складу румунської держави.

Отже, якщо взяти до уваги всі вищезазначені фактори, то можна ствердити, що ризики сепаратизму на Буковині, а особливо на прикордонних зонах, породжують дипломатичну напругу між двома країнами. Проте, постійна економічна та політична співпраця знижує ризик, чи, можливо, відтерміновує появу масштабного міжнаціонального конфлікту.

Автор: Проданюк Тарас, студент Існтитуту міжнародніх відносин Київського Національного Університету

Популярні статті